Допомога по Теле2, тарифи, питання

Чому німці вбили шість мільйонів євреїв? На це питання важко відповісти. Деякі історики вважають, що нацисти планували винищення євреїв з моменту їхнього захоплення влади у 1933 році. Інші історики вважають, що винищення євреїв було результатом специфічного історичного контексту і, отже, не планувалося.

Передісторія

На початку 1930-х років, під час нацистського підйому до влади, Німеччина зазнавала великих економічних та соціальних труднощів. Країна:

• мала виплатити величезну компенсацію союзникам внаслідок поразки у Першій світовій війні;
• мала дотримуватися Версальського договору, відповідно до якого вона більше не могла мати велику армію і мала відмовитися від деяких територій;
• відчувала сильну інфляцію та економічну нестабільність;
• переживала великий рівень безробіття.

Гітлер використовував євреїв як цапа-відбувайла, звинувачуючи їх в економічних і соціальних проблемНімеччини. Нацистська партія обіцяла вирішити ці питання, а 1932 року отримала 37% голосів на виборах.

Прихід нацистів до влади

Усі євреї та неарійці були виключені з суспільства Німеччини. Вони не могли володіти урядовими робочими місцями, володіти власністю чи вести власний бізнес. У 1935 році уряд прийняв Нюрнберзькі закони, які свідчили, що тільки арійці можуть бути громадянами Німеччини. Нацисти вважали, що «чистокровний» німець був расово вищим, і що боротьба за виживання існувала між німецькою расою та тими расами, які вважалися нижчими. Вони бачили євреїв, циган, синті, чорношкірих людей та інвалідів як серйозну біологічну загрозу чистоті німецько-арійської раси.

Расова політика

На думку великої групи істориків, «расова війна» проти Радянського Союзу, що почалася 1941 року, мала місце у певному історичному контексті, де стало можливим вбивство людей — євреїв, поляків та росіян — у новій та жахливій манері.

Нацистська расова політика між 1933 та 1945 роками складалася з двох елементів: євгеніка та расова сегрегація (пізніше расове винищення).

Таким чином, нацисти намагалися зберегти свою власну «расу» вільної від аномалій та хвороб (євгеніка) та зробити арійську расу закритою для інших «нижчих» рас (расова сегрегація та винищення). В ім'я євгеніки нацисти ініціювали примусову стерилізацію спадкових хворих та провели евтаназію близько 200,000 розумово та фізично недієздатних німців.

Інша частина расової політики, расова сегрегація, була ініційована з метою припинення та переслідування всіх неарійців, насамперед євреїв. Пізніше расова сегрегація була посилена і стала політикою расової висилки: євреї змушені були емігрувати. Ця політика успішно досягла успіху в Австрії в 1938 році, а потім була введена в самій Німеччині під гаслом: “ Німеччина для німців!”. Але чому німці вбивали євреїв насамперед? Більшість істориків вважає, що це найбільше вплинула особиста неприязнь Гітлера до цієї раси.

Крах політики вимушеної еміграції

Здавалося б, що нацисти зупиняться на законі вимушеної еміграції. То чому німці вбивали євреїв під час війни? Справа в тому, що після окупації Польщі 1939 року політика вимушеної еміграції стала непридатною для нацистського режиму. Було просто нереалістично, щоб понад 3 мільйони польських євреїв емігрували. Це призвело до амбітних нацистських планів щодо вирішення «єврейського питання». 20 січня 1942 року під керівництвом начальника поліції Рейнхарда Гейдріха зібралося кілька високопосадовців нацистської держави, щоб обговорити «Остаточне вирішення єврейського питання». Внаслідок цієї зустрічі Гейдріх отримав повну підтримку від учасників для систематичного винищення євреїв. Саме рішення, винищення євреїв, ймовірно, було прийнято до проведення конференції.

Політика винищення

1941 року нацистське керівництво визначило майбутнє євреїв. Починаючи з цього року, євреїв стратили та вбивали у неймовірно великих масштабах. Масові вбивства почалися через війну проти Радянського Союзу, яка стартувала 22 червня 1941 року. Загалом на окупованих радянських територіях було вбито 1,5 мільйона євреїв за допомогою місцевих антисемітів. Майже одночасно масові страти було розпочато у шести “таборах знищення”, розташованих у Польщі. У цих таборах загинуло щонайменше 3 мільйони євреїв. До цього слід додати ще 1,5 мільйона євреїв, які загинули в концентраційних таборах, гетто та інших місцях внаслідок голоду, рабської праці та довільних страт.

Часи Другої світової війни були найстрашнішими для єврейського народу. Шість мільйонів людей загинули від рук нацистів. Євреїв відправляли до таборів смерті, де не було шансу на життя. Про найстрашніші концтабори нацистської Німеччини, в яких винищили майже третину всього єврейського населення планети – читайте у матеріалі 24 канали.

Міжнародний день пам'яті жертв – відзначається 27 січня, саме цього дня 1945 року солдати 1-го Українського фронту з лав Радянської Армії звільнили в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі.

Аушвіц (Освенцім)

Це один із найбільших концтаборів Другої світової війни. Табір складався з мережі 48 локацій, які підпорядковувалися Освенціму. Саме до Освенцима відправляли перших політв'язнів у 1940 році.

А вже з 1942 року там почалися масові знищення євреїв, циган, гомосексуалістів та тих, кого нацисти вважали "брудними людьми". За день там могли вбити близько 20 тисяч людей.

Основним способом вбивства були газові камери, проте люди також масово помирали від перевтоми, недостатнього харчування, поганих умов життя та інфекційних захворювань.

За статистикою, цей табір забрав життя 1,1 мільйона людей, 90% з яких були євреями.

Треблінка

Один із найстрашніших таборів нацистів. Більшість таборів із самого початку будувалися не зовсім для тортур та винищення. Проте Треблінка був так званим "табором смерті" – його спроектували спеціально для вбивств.

Туди з усієї країни відправляли слабких та немічних, а також жінок і дітей, тобто "другосортних", які не були здатні важко працювати.

Загалом у Треблінці загинуло близько 900 тисяч євреїв та дві тисячі циган

Белжець

Нацисти в 1940 році заснували цей табір виключно для циган, проте вже в 1942 році там почали масово вбивати євреїв. Згодом там запитали поляків, котрі виступали проти нацистського режиму Гітлера.

Загалом у таборі загинуло 500-600 тисяч євреїв. Однак до цієї цифри варто додати ще загиблих циган, поляків та українців

Євреїв у Белжеці використовували як рабів для підготовки до військового вторгнення до Радянського Союзу. Табір був розташований на території неподалік кордону з Україною, тому у в'язниці загинуло чимало українців, які мешкали в цьому районі.

Майданок

Цей концтабір був побудований для утримання військовополонених під час вторгнення Німеччини до СРСР. Ув'язнених використовували як дешеву робочу силу та навмисно нікого не вбивали.

Але згодом табір "переформатували" – туди почали масово відсилати всіх. Кількість бранців побільшало і нацисти просто не могли впоратися з усіма. Почалося поступове та масове знищення.

У Майданеку загинуло близько 360 тисяч людей. Серед яких були і "нечистокровні" німці

Хелмно

У цей табір, окрім євреїв, також масово депортували звичайних поляків із гетто Лодзя, продовжуючи процес германізації Польщі. У в'язницю не ходили поїзди, тож полонених туди доставляли вантажівками або вони змушені були йти пішки. Багато хто вмирав ще дорогою.

За статистикою у Хелмно загинуло орієнтовно 340 тисяч людей, практично всі – євреї

Окрім масових вбивств, у "таборі смерті" також проводили медичні досліди, зокрема випробування хімічної зброї.

Собібор

Цей табір збудували у 1942 році як додатковий будинок для табору Белжеца. У Собіборі спочатку утримували та вбивали виключно євреїв, яких депортували з Люблінського гетто.

Саме у Собіборі випробували перші газові камери. А також вперше почали розподіляти людей на "придатних" та "непридатних". Останніх відразу ж убивали, решта працювали до повної знемоги.

За статистикою, там загинуло близько 250 тисяч ув'язнених.

1943 року в таборі стався бунт, під час якого втекли близько 50 ув'язнених. Усі, хто залишився – загинули, а сам табір незабаром знищили.

Дахау

Табір збудували неподалік Мюнхена в 1933 році. Спочатку туди відсилали всіх супротивників нацистського режиму та звичайних ув'язнених.

Однак пізніше в цю в'язницю потрапляли всі: там навіть були радянські офіцери, які чекали на страту.

Євреїв туди почали відправляти 1940 року. Для того, щоб зібрати більше людей, на території південної Німеччини та Австрії було збудовано близько 100 інших таборів, які були підконтрольні Дахау. Саме тому цей табір вважають найбільшим.

Нацисти вбили у цьому таборі понад 243 тисячі осіб

Після війни ці табори використовувалися як тимчасове житло для вимушено переселених німців.

Маутхаузен-Гузен

Цей табір став першим, де почали масово вбивати людей та останній, який звільнили від нацистів.

На відміну від багатьох інших концтаборів, призначених для всіх верств населення, у Маутхаузені винищували лише інтелігенцію – освічених людей та членів вищих соціальних класів в окупованих країнах.

Точно невідомо, скільки людей було замучено у цьому таборі, проте цифра коливається від 122 до 320 тисяч людей.

Берген-Бельзен

Цей табір у Німеччині був збудований як в'язниця для військовополонених. Там утримували близько 95 тисяч іноземних в'язнів.

Євреї там теж були – їх вимінювали на якихось визначних німецьких полонених. Тому очевидно, що цей табір не був призначений для знищення. Спеціально там нікого не вбивали та не катували.

Мінімум у Берген-Бельзен загинули 50 тисяч людей

Однак через брак їжі та ліків, а також антисанітарних умов багато хто в таборі помер через голод і хворобу. Після звільнення в'язниці там виявили близько 13 тисяч трупів, які просто валялися всюди.

Бухенвальд

То був перший табір, який звільнили під час Другої світової війни. Хоча це й не дивно, бо від початку цю в'язницю створили для комуністів.

До концтабору також висилали масонів, циган, гомосексуалістів та звичайних злочинців. Усіх полонених використовували як безкоштовну робочу силу для зброї. Проте пізніше там почали проводити різноманітні медичні експерименти на в'язнях.

1944 року табір потрапив під обстріл радянської авіації. Тоді загинуло близько 400 ув'язнених, а ще близько двох тисяч поранено.

За підрахунками, у таборі від тортур, голоду та дослідів загинуло майже 34 тисячі ув'язнених.

Витоки ревізіонізму

У блогосфері та соціальних мережах часто виникають дискусії щодо кількості жертв Голокосту. При цьому частина тих, хто сперечається, вважає загальноприйняту цифру в 6 мільйонів явно завищеною, а їхні опоненти стверджують, що ця цифра в кілька разів занижена. Є й люди, які взагалі заперечують Голокост. Вони стверджують, що кількість жертв цього процесу було перебільшено, що винищення євреїв не було результатом цілеспрямованої політики, а також ставить під сумнів існування газових камер та таборів смерті. У низці європейських країн, а також в Ізраїлі, заперечення або зменшення наслідків Голокосту заборонено законом. При цьому заперечники Голокосту посилаються на британського журналіста та історика Вівіана Берда, який стверджує, що у концтаборах Рейху загинуло 400 тисяч, з них в Освенцимі – 73 тисячі, зокрема 38 тисяч євреїв. Сам Берд, у свою чергу, відсилає до такої собі Е. Максимової, яка нібито докладно вивчила реєстраційні книги концтаборів Третього Рейху в архівах КДБ. Тож чи можна сьогодні назвати точні цифри жертв Голокосту?

Експерт ІА REX, політолог та історик, кандидат історичних наук Лев Вершинінпрокоментував агенції ситуацію з кількістю жертв Голокосту.

Правду легко та приємно не лише говорити, а й слухати. Тим більше, що з подачі агентства ІА REX і на численні прохання читачів, що стукали в личку мого блогу, з'явився привід поговорити про те, що давно вже...

Насправді факт є факт: фраза "" І загиблих в Освенцимі, за свідченням журналістки Е. Максимової, яку допустили до архівів", - саме так, " Е. Максимової", і ніяк інакше, - лише калька з англійського тексту брошури британського журналіста (названого також "істориком", але істориком він жодного разу не був) Вівіана Берда, - одного з найрадикальніших ревізіоністів, - під назвою «Аушвіц: остаточний підрахунок» , де доводиться, що всього народу в концтаборах Рейху загинуло 400 тисяч, з них в Освенцимі - 73 тисячі, у тому числі 38 тисяч євреїв, а головні посилання йдуть якраз на "Е. Максимову".

Нічого дивного в тому, що найбільш тупі "негативники" і любителі фюрера носяться з цією брошурою, як з писаною торбою. А даремно. Все зовсім не так, як їм хочеться.

Справа в тому, що Елла Максівна Максимова (реально - Меркель... так-так, віддалена родичка!) - не просто якась там" Е з точкоюВона багато десятиліть була однією з найяскравіших зірок "Известий", славилася винятковим професіоналізмом, і саме її у 1990-му, коли Горбачов захотів зробити приємне другу Гельмуту, пустили на кілька днів у свята святих архівів СРСР, результатом чого і став величезний, про п'ять об'ємних статтях цикл. П'ять днів у Особливому архіві", що включає дуже багато цікавого, в тому числі, і дані по жертвам Голокосту, пізніше використані Вівієном Бердом, а нині його шанувальниками".

Та біда: з'явившись у друкованому вигляді ще в січні 1991 року, ці статті так і не були переведені в Мережу. Їх шукали багато хто, просячи опублікувати повні тексти скрізь, де тільки перетиналися з Еллою Максівною, - наприклад, ось (взято звідси), - але безуспішно. Посилань на цикл П'ять днів у "Особливому архіві- море, а ось самих статей не знайти. Якщо, звичайно, не вміти шукати. А ось якщо вміти шукати і не лінуватися, тоді, хто шукає, то завжди знайде. І знайшлося! Ось вони, ці заповітні статті, практично повністю включені у мемуари "вапняка" Анатолія Прокопенка, з яких ми дізнаємося, що:

(а) у пасажі " Але дожили ми, дякувати Богу, до гласності. Минулого літа були витягнуті з надр архіву, щоправда з великими труднощами, освенцимських Книги смерті з прізвищами сімдесяти тисяч в'язнів з двадцяти чотирьох країн, що загинули в таборі знищення" мова йде зовсім не про повні " книгах смерті", а тільки про ті чотири томи (таки-так, 74 тисячі імен, включаючи 38 тисяч євреїв), які за вказівкою ЦК КПРС були" обмежено розсекреченіще в 1964-му, коли у Франкфурті-на-Майні йшов процес над катами Освенцима;

(б) однак, - пише далі Елла Максівна, - відповіддю на вимоги Міжнародного комітету Червоного Хреста та інших організацій розсекретити не лише ці чотири томи "Книг смерті", а й кілька десятків, що є в радянських архівах, була тиша. На всі питання понад чверть століття – лише мовчання. І нарешті, вранці 10 листопада 1989 року місцеві та федеральні газети повідомили про те, що« Поради передають МКЧХ списки з 400.000 імен жертв фашизму»". Друг Михайло зробив другу Гельмуту приємний сюрприз - ще 20 томів "освенцимських книг смерті". Однак, нарікає Елла Максівна, " ще набагато більше, як і раніше, недоступні".

Ось така, даруйте, смуток. Чотири томи (70 тисяч імен) було розсекречено 1964-го, а опубліковано 1990-го. Ще 20 томів (загальним числом 400 тисяч імен) було розсекречено і "відкрито" 1989-го. І багато десятків томів досі не розсекречено та не "відкрито".
На початку 1991 про це розповіла Елла Максівна, а через два місяці, 3 березня 1991 року, переказ її матеріалу з'явився в New York Times”, - звідки і взяв ці цифри Вівіан Берд, але у його викладі вони перетворилися вже на остаточні: 400 тисяч загиблих у всіх таборах Рейху, з них в Освенцимі- трохи більше 70 тисяч, а з цього числа – 38 тисяч євреїв.

Я, право, не знаю, чи заплутався цей автор у перекладі, чи не зрозумів, про що мова чи свідомо шахраював, але припускаю вірним останній варіант. Радикальні "ревізіоністи" далеко не завжди дурні, але із совістю у них спостерігаються проблеми, а ненависть зачищає комплекси. А ось їхні фанати, що тупо передруковують фальсифікації, - ті, цілком імовірно, шебуршаться не так за злим наміром, як за нестачею мізків. Бо були б мізки, легко б перевірили.

А ще Елла Максівна вносить чималу ясність у прокляте питання про "газові камери".

"Архіви Центрального будівельного управління військ СС взяті під час звільнення Освенциму, - повідомляє вона. - У кількох сотнях «одиниць зберігання» дохідливо та діловито, мовою креслень, розрахунків, фінансових кошторисів викладено типову технологію будівництва фабрики смерті зі спецпідрозділами, включаючи табори – циганську, єврейську та радянських військовополонених. Загальною вартістю 51.797.218,5 рейхсмарки. Інженерні вдосконалення крематоріїв з муфельними печами, що прилаштовуються до «лазень для спеціальних заходів», дозволили довести їхню пропускну здатність до 4.756 осіб на день, у тому числі в російському таборі до 1.440. Тим не менше, начальник управління з тривогою повідомляє в службовій записці, що «через безперервне і наднормативне використання від перегріву димова труба дала такі тріщини, що виникла небезпека її падіння». Військовий перекладач, видно, був людиною розумною і порядною. Встигнувши перекласти лише невелику частину документів, він пише: подальше дослідження всіх матеріалів фахівцями в техніці та медицині допоможе повніше висвітлити справжнє призначення установок і пристроїв, прихованих у листуванні під умовними позначеннями. Подальшого дослідження не було. «Письмо використання» фонду порожнє...".

Ось такі, друзі мої, пироги з кошенятами. Але гальмувати на цьому сенсу немає, - надто вже добре розкрутилася тема. Тож давайте про ревізіонізм взагалі. Якщо вдуматися, це явище дуже неоднозначне. Про "негативників" поки говорити не будемо (про них трохи нижче), але вкажемо, що і стан "визнавців" не монолітний. У його лавах спочатку чітко простежувалися два табори. Для одних, - назвемо їх "фанатиками", - важливим був сам факт масового винищення людей за національною ознакою, і тут цифри вже не важливі, чим більше, тим краще. Другі ж, - назвемо їх "професіоналами", - визнавали факт масових знищеньале вимагали вважати факти фактами лише тоді, коли вони верифіковані. Тобто належним чином підтверджені документами.

Проблема, однак, полягала у тому, що документів мало. Дуже багато наказів віддавалися усно, купа актів та інструкцій була написана "езоповою мовою", всім зрозумілим, але до справи не підшиваним, а дуже багато паперів наці встигли знищити. По суті єдиним достовірним джерелом є т.з. "Меморандум Корхерра" (рапорт на ім'я Гіммлера, підготовлений за наказом рейхсфюрера СС одним з провідних німецьких статистиків Ріхардом Корхерром), де було зазначено, що " з 1937 року по грудень 1942 року число євреїв у Європі скоротилося на 4 мільйони за рахунок еміграції, а також за рахунок перевищення смертності євреїв у Центральній, Західній та особливо Східній Європі, частково у зв'язку з евакуацією", причому з 4 мільйонів на території Рейху та окупованих країн, включаючи СРСР, станом на 1 січня 1943 року (рапорт був поданий у березні)" померло 2841500 євреїв. Цю цифру не ставить під сумнів ніхто. Але вона сама по собі недостатня, бо включає встиглих виїхати, але не стосується подій 1943-1944 (тобто, найбільш «згубних») років.

Звідки ж взялася цифра ж шість мільйонів(тобто вдвічі більше, ніж за Корхерром)? А з Нюрнберга, де до об'єктивності ніхто не прагнув. І заснована вона лише на «показаннях» двох свідків із багатьох сотень. Причому обидва, - і д-р ВільгельмХетль, заступник начальника відділу АМТ-6 (іноземна секція) РСХА, і гауптштурмфюрер Дітер Вісліцені підпорядкований Ейхмана по відділу IV-A-4 ("Єврейський відділ") РСХА, - посилалися на Ейхмана, який нібито повідомив їх по секрету приблизно п'ять-шість мільйонів убитих євреїв». Причому, « приблизно 4 мільйони було винищено в концтаборах, і додатково два мільйони було вбито іншими шляхами».

Ця цифра і стала каноном. Але тільки в політичному та ідеологічному контексті, і не більше. Були, щоправда, і спроби підняти її ще вище, - скажімо, французьке Відомство з вивчення військових злочинів 1945-го пропонувало прийняти як мінімумцифру в 8 мільйонів жертв, а в документальному (теж французькому) фільмі Туманна ніч»(1955) мова і взагалі йшла про 9 мільйонів, - але цей почин таки підхоплений не був. Зрештою, експерти Американського Єврейського конгресу зупинилися на скромних «шістьох», і це стало загальноприйнятим.

Однак одразу пішли проколи. Цифра потребувала обгрунтування, а довести, не виходило. Навіть такий найвищий і загальновизнаний експерт, як Рауль Хілберг, склав руки на 5,1 мільйонах, а його британський колега Джеральд Рейтлінджер видав на-гора взагалі 4,3 мільйона. Навіть у ході суду над Рудольфом Хессом (1947), як не намагалися, вийшло « понад п'ять мільйонів жертв, з яких 90% євреї», але ніяк не шість, а взагалі цифра тяжіла до зниження.

У такій ситуації «ревізіонізм» не міг не виникнути, - і в першу чергу, цілком зрозуміло, знову ж таки як не наукову, а політико-ідеологічну реакцію на «обов'язківку». Замість ревізії (уточнення) стартувала тенденція до «заперечення». На кшталт, ніхто євреїв спеціально не вбивав взагалі, а все це «тільки єврейська вигадка для викачування грошей». На цій позиції стояли здебільшого переконані юдофоби та вцілілі гітлеропоклонники, загалом моральні близнюки адептів «шості мільйонів». Були, щоправда, і просто німці, які не хотіли повірити у злочини своїх батьків та старших братів. Вони, як правило, заперечували не стільки факт, скільки кількість, методику, а іноді мотиви знищення (основні "за" та "проти" зібрані).

Але в результаті страждала правда. Будь-яка спроба осудної та неупередженої експертизи ставала неможливою, бо її, з одного боку, одразу брали на озброєння і вихолощували фанатики на кшталт згаданого вище Вівієна Берда, а з іншого боку, прагнули обнулити «шістмільйонники». Навіть якщо незручний факт досліджував серйозний історик, ні з якого боку не юдофоб, чи просто експерт, запрошений для оцінки якихось технічних нюансів, варто йому лише озвучити сумніви в істинності «канону», як його тези в гранично спотвореному вигляді поширювали фанатики, миттєво їх компрометуючи, та чи інша професійно-єврейська організація, зі свого боку, подавала до суду і, як правило, вигравала.

Трохи прояснилося болото років 25 тому, коли Бредлі Сміт, - безумовно, історик, що шукає істини, - заснував відомий Комітет відкритих дискусій про Голокост, на сайті якого публікуються всі матеріали «ревізіоністів» і кожен бажаючий може ставити питання, сперечатися, пропонувати версії. взагалі перевіряти на міцність конструкції того чи іншого автора. Тут вже й дурість багатьох стала видно в'яв, і справедливість претензій "професіоналів" теж. Але все-таки ідеологізація та політизація кермували як і раніше, і так було аж до 1991 року, коли стався т.зв. « освенцимський прорив».

Суть у наступному. Освенцім вважався однією із «священних корів» канонічної версії. Згідно з прийнятою думкою, всього загинуло там понад чотири мільйони душ. Приблизно половину яких (тобто 1/3 від «канону») складали євреї, а до інших входили поляки, цигани та радянські військовополонені. Проблема, однак, полягала в тому, що ця цифра базувалася знов-таки на одному усному джерелі: свідченнях Рудольфа Хесса в Нюрнберзі, де він, у відповідь на численні питання і, мабуть, перебуваючи під тиском, зрештою сказав, що « підрахунками не займався, але нехай буде приблизно три». А ось 1947-го, на Краківському процесі, де йому вже дозволялося посилатися на документи, Хес назвав уже іншу цифру: 1 135 000 людина, переконливо її обґрунтувавши, і вона теж була зафіксована, як офіційна, поряд із «канонічною». На неї просто не належало звертати уваги.

І лише 1989-го, коли архіви Освенцима були розсекречені, з'явилася, - вперше! - можливість об'єктивного вивчення проблеми істориками, які шукають істини, а не танцюють під дудку ідеологів і політиків. Францишек Піпер, польський історик із добротною «дисидентською» репутацією, залучив до співпраці дуже серйозних людей: сіоніста Майлса Лермана, авторитетного експерта з історії Голокосту зі США, Аарона Брейтбарта, директора відділу з вивчення Голокосту Центру Візенталя в Лос-Анеста ) та ізраїльтянина Ісраеля Гутмана - професора Єврейського університету в Ізраїлі з освенцимським номером на плечі. Тобто сам склад групи дослідників виключав можливі нападки.

Так, приречені на загибель були не тільки євреї (і цигани), вони пішли під сокиру в першу чергу, але та ж доля, в другу чергу, чекала і на слов'ян, в першу чергу, на росіян (включаючи білорусів), з якими теж зовсім не церемонилися, хіба що на місцях не встигли всерйоз взятися.

Так, відбраковували не всіх поспіль. У всякому разі, у німецьких євреїв, які усвідомлювали себе німцями, були (нехай і у меншості) деякі шанси потрапити за "шкалою Розенберга" в категорію "мішлінг", - тобто піти з небезпечної зони в розряд "дуже зіпсованих" або навіть " дуже зіпсованих ", але все-таки німців (або "трохи німців"), тобто, підданих Рейху, з дещо обмеженими, але все ж таки правами, і повним набором обов'язків, у тому числі, і служити в армії ( відрізняються лише цифри, але сам факт не заперечують і критики).

Так, наці вбивали не всіх поспіль, а "лише" більшість, та й то з вибором, і чим «західніше» був єврей, тим більше шансів уникнути газової камери чи розстрілу в нього залишалося. Так, нарешті, дуже багато хто з загиблих, особливо наприкінці 1944-початку 1945, загинули від голоду, хвороб та інших «побутових» негараздів, а не в газових камерах і розстрільних ровах (наприклад, з оточення Ані Франк від газу загинув тільки один її сусід (смерть інших була викликана голодом, тифом і т.д.). Це правда і її треба знати. Як мінімум для того, щоб йти далі. До розуміння реальних причин того, чому ідея "вивезення" євреїв куди завгодно обернулася масовими вбивствами, чому особливо нещадно, ще нещадніше, ніж польських, вбивали саме радянських громадян, хто і навіщо закривав їм виїзд із смертельно небезпечної Європи, а за великим рахунком, так і хто взагалі все задумав, а задумавши, майже 20 років заохочував, прикривав і проштовхував саме Гітлера.

Але, правда і те, що, при всіх підводних каменях, євреїв, - саме як євреїв, суворо за національною ознакою, - вилучали (або буквально видавлюючи і виконуючи у "союзників", якщо ті, як Маннергейм, цар Борис і Хорті не погоджувалися ). А потім вивозили та (у величезній більшості) вбивали. Якщо не газом і не кулями, то голодом та хворобами. Що також, між нами, чистої водивбивство, оскільки практично всі загиблі були людьми цивільними, які постраждали лише тому, що євреї. У тому числі "радянських євреїв" часто "екстремінували" прямо на місці, навіть не вивозячи. Не надаючи жодної нагоди ні пристосуватися, ні вижити.

Іншими словами, якщо цілеспрямоване, зведене в ранг держпрограми знищення (тим чи іншим методом) мільйонів, а хоча б і сотень тисяч, абсолютно ні в чому невинних, в основному, цивільних людей чисто за біологічними (а то й псевдобіологічними) показниками, можна назвати Голокостом, то Голокост, як не крути, був. А цифри, коли людей знищують за національною ознакою, з ірраціонально-містичним обґрунтуванням, вже не дуже важливі.

Важливим є факт. Заперечувати які можуть лише люди зі зрушеними мізками. Або, навпаки, ті, хто дуже добре знає, на що відволікати увагу мас, щоб не задумалися про по-справжньому серйозні питання. Які, безумовно, необхідно й озвучувати та вивчати. Відповідно до " формулою Брейтбарта", - і як би не верещали "ідеологи" і "політики" що з лівого, що з правого флангу. Тим паче, що ці фланги легко стуляються.

Останнім часом російські націоналісти знову стали широко розповсюджувати антисемітські міфи і фальшивки про нібито порятунок євреїв у роки ВВВ.
Це брехня від початку остаточно - в 1941-1945гг. було знищено 60% єврейського населення СРСР – майже 3 мільйони євреїв, причому на окупованих територіях єврейське населення було знищено практично поголовно – 97%
див. Голокост у Росії
Геноциду єврейського народу такого розмаху не було в жодній із окупованих нацистами країн. Для розмаїття - у повністю окупованій Франції нацистам вдалося знищити лише 25% французьких євреїв. Ці цифри промовисто говорять про "внесок" населення СРСР у знищення своїх єврейських співгромадян.

Ще однією фальшивкою, що набула найширшого поширення в нинішній Росії стала брехня, що повсюдно розповсюджується там, про нібито неучасть євреїв у війні.
Ця нахабна брехня легко спростовується фактами та документами, що свідчить про великий внесок у Перемогу, зроблений єврейськими громадянами СРСР. Цей внесок багаторазово перевищує відсоток євреїв у населення СРСР.
У лавах Червоної Армії воювало понад 500 тисяч євреїв, 167 тисяч із них були офіцерами. У боях загинуло понад 200 тисяч єврейських солдатів та офіцерів
Я узагальнив деякі дані про євреїв у Червоній Армії в роки ВВВ і ось така вийшла картина

У роки Другої світової війни у ​​військах антигітлерівської коаліції на радянсько-німецькому фронті, в Європі, в Північній Африці, в Азії та на Тихому океані, на землі, у морі та в повітрі билося 1 мільйон 685 тисяч єврейських воїнів. У лавах Червоної Армії воювало понад 500 тисяч євреїв, понад 200 тисяч із них загинули в боях.

Євреї у командуванні Радянської Армії:

Загальновійськових генералів – 92;
генералів авіації – 26;
генералів артилерії – 33;
генералів танкових військ – 24;
генералів військ зв'язку – 7;
генералів технічних військ – 5;
генералів інженерно-авіаційної служби – 18;
генералів інженерно-артилерійської служби – 15;
генералів інженерно-танкової служби – 9;
генералів інженерно-технічної служби – 34;
генералів інтендантської служби – 8;
генералів юстиції – 6;
адміралів-інженерів – 6.

Євреями були:
9 командувачів арміями та флотиліями,
8 начальників штабів фронтів, флотів, округів,
12 командирів корпусів,
64 командири дивізій різних родів військ,
52 командири танкових бригад,
Загалом у роки війни у ​​збройних силах країни служили 305 євреїв у званні генералів та адміралів, 219 з них (71,8 відсотка) брали безпосередню участь у бойових діях, 38 – загинули.

Євреї - командири частин і з'єднань радянських ВПС у ВВВ:

ген.-лейт авіації двічі ДСС Я.Смушкевич-Головком ВПС РСЧА в 40-41 р. (розстріляний у листопаді 1941р.)
ген.-лейт авіації ГСС М.Шевельов - Нач.штаба авіації Дальньої дії
ген.-майор авіації ДСС З.Померанцев – зам.ком. ВПС фронту
ген.-лейт авіації ГСС А.Рафалович - командувач ВПС армії
ген.-майор авіації Б.Писаревський - командувач ВПС армії
ген.-лейт авіації ГСС А.Златоцветов(Гольдфарб) - командир 1-го гв.
змішаного авіакорпусу
пол-нік ГСС Ю.Беркаль-командир 282 винищувальної авіаційної дивізії
пол-нік ГСС І.Удонін-командир 261 змішаної авіаційної дивізії
під-нік ГСС Хаїм Янкелевич Хашпер -командир 7 гвардійського штурмового авіаполку
майор Р.Ляховський-командир 75 гвардійського штурмового авіаполку
під-нік А.Цейгін-командир 16 гвардійського авіаполку дальньої дії
під-нік ГСС Я.Кутіхін -командир 156 гвардійського винищувального авіаполку
майор Янковський - командир 7 винищувального авіаполку
п/п-до Ніхамкін - командир 43 винищувального авіаполку
майор Данкевич - командир 347 винищувального авіаполку
капітан Поздняков Яків Миронович - командир 513 винищувального авіаполку
майор Плоткін - командир 486 штурмового авіаполку
майор Свірс - командир 567 штурмового авіаполку
п/п-к Летючий Ізраїль Якович - командир 646 нічних бомбардирів. авіаполку
майор Шуляков Григорій Йосипович - командир 989 нічних бомбардирів. авіаполку
майор Могилевський - командир 40 бомбардувального авіаполку
майор Якобсон - командир 99 бомбардувального авіаполку
п/п-к Берман - командир 511 окремого розвідувального авіаполку
полк. Гоберман - командир 6 авіаполку ППО

Євреї-командири у кавалерії Червоної Армії у ВВВ:

Ген.-майор Цетлін – командир кавалерійського корпусу
Ген.-майор Борисов(Шистер) – поч.штаба кавалерійського корпусу
П-к Добрушин - зам.командир 3 гвардійського кавалерійського корпусу
П-к Демчук Давид Семенович-командир 9 гвардійської кавалерійської дивізії.
П-к Ройтенберг – командир 37 кавалерійської дивізії
П-к Москалик Михайло Еммануїлович – командир 75 кавалерійської дивізії
П-к Попов Хаїм Абрамович – к-р 31 гвардійського кавалерійського полку
м-ор Ніделевич – к-р 37 гвардійського кавалерійського полку
Фактор - к-р 170 кавалерійського полку.

Євреї - командири частин і з'єднань радянських бронетанкових військ у ВВВ:
ген.-лейт Бінович.- командувач бронетанк. і мех.військами 2-го
Українського фронту
ген.-майор Рабінович - командувач бронетанк.військами
2-го Білоруського фронту
ген.-лейт Чернявський - командувач бронетанк.військами
2-го Прибалтійського фронту
ген.-лейт Хасін - командувач бронетанк.військами
Ленінградського фронту
ген.-майор Райкін - командувач бронетанк.військами
4-го Українського фронту
ген.-майор Прейсман-начальник автобронетанк.управління
Північно-Західного фронту
ген.-майор Ехт – заст. командувача бронетанк.
3-го Українського фронту
ген.-майор І.С.Зальцман - нарком танкової промисловості (1942-43гг.)
ген.-полковник Ж.Я.Котін -конструктор танків, заступник.наркома танкової промисловості(1941-43гг.)
ген.-лейт Вайнруб - командувач бронетанк.військами 8-ої гвард.армії
ген.-майор Супрян - командувач бронетанк.військами армії
ген.-майор Шнейдер – командувач бронетанк. та хутро. військами армії
полк. Вішман - командувач бронетанк.військами 37-ої армії
ген.-майор Сафір – командувач бронетанк. та хутро. військами армії
ген.-лейт Кривошеїн - командир 1-го мех.корпусу
генерал-майор Хасін Абрам Матвійович – командир 2-го хутра. корпуси
ген.-майор Хацкилевич – командир 6-го мех.корпусу
полк. Бібергаль - поч.штаба 1-го танкового корпусу
ген.-майор Духовний – поч.штабу танкового корпусу
генерал-майор Крейзер Яків Григорович - командир 1-ї танкової дивізії
полк. Темник – командир 21 гв. хутро. бригади
полк. Кремер – командир 8 гв. хутро. бригади
п/полковник Єгудкін - командир 16 хутро. бригади
п/полковник Лівшиць-командир 19 хутро. бригади
підполковник Гольдберг - командир 55 хутро. бригади
полк. Шпіллер – командир 3 гв. танк. бригади
підполковник Міндлін - командир 1 гв. танк. бригади
полк. Кричман – командир 6 гв. танк. бригади
майор Печковський – командир 14 гв. танк. бригади
полк. Клінфельд-командир 25 гв. танк. бригади
полк. Драгунський – командир 55 гв. танк. бригади
полк. Черяпкін – командир 50 гв. танк. бригади
полк. Бутман-Дорошкевич – командир 10 танк. бригади
полк. Ліберман – командир 50 танк. бригади
підполковник Кочергін - командир 78 танк. бригади
полк. Секунда-командир 95 танк. бригади
полк. Вішман – командир 110 танк. бригади
полк. Оскотський – командир 152 танк. бригади
підполковник Леві - командир 195 танк. бригади
полк. Кірнос Авраам Соломонович – командир 12-й танк. бригади
майор Кауфман Шая Шмеркович – командир 17-й танк. бригади
п/п-к Голант Овсей Йосипович - командир 24 танк. бригади
полк. Рабінович Леонід Юделевич - командир 47-го танка. бригади
п/п-до Пайкін Залман Григорович - командир 98-го танка. бригади
п/п-к Городецький Мойсей Ісаакович - командир 99-го танка. бригади
п/п-до Айзенберг Ісаак Ілліч - командир 110-го танка. бригади
полк. Грановський Ісаак Наумович – командир 111-й танк. бригади
п/п-к Дворкін Борис Львович - командир 154-го танка. бригади
п/п-до Моцкін Яків Львович - командир 166-го танка. бригади
майор Гольцер Муня Якович - командир 191-го танку. бригади
п/п-к Духовний Юхим Євсєєвич - командир 196-го танка. бригади
п/п-к Вайнруб Євсей Григорович - командир 206 танк. бригади
полк. Шулькін Лев Мойсейович – поч. розвідки 3-й гв. танкової армії
п/п-до Гольдберг - командир 55-го гв. танкового полку

Євреї - командири піхотних з'єднань у ВВВ:
ген. армії Крейзер – командувач 2 гв. армією
ген.-полковник Штерн - командувач військ Далекосхідного фронту
ген.-майор Городинський - командувач армії
ген.-лейт. Дашевський - командувач армії
ген.-лейт. Сквирський – командувач 26 армією
ген.-майор Кацнельсон – поч. штабу Калінінського фронту
ген.-майор Стельмах – поч. штабу Ленінградського фронту
ген.-лейт. Бєлкін - поч. упр-ня контррозвідки СМЕРШ Прибалтійського фронту
ген.-лейт. Рубін - поч. розвідки Південно-Західного фронту
ген.-майор Соркін - поч.розвідки Далекосхідного фронту
ген.-майор Бейлін – поч. штабу 3 Ударної армії
ген.-майор Бірман – поч. штабу 12-ї армії
ген.-майор Березинський – поч. штабу 42 армії
ген.-майор Брагін – поч. штабу 32 армії
ген.-майор Головчинер – поч. штабу 8 армії
ген.-майор Маркушевич – поч. штабу 19-ї армії
ген.-лейт. Рогачевський – поч. штабу 28 армії
ген.-лейт. Рогозний – поч. штабу 40 армії
ген.-майор Симіновський – поч. штабу 39 армії
ген.-майор Сосєдов – поч. штабу 10 гв. армії
ген.-лейт. Андрєєв – командир 43 стрілецького корпусу
ген.-майор Бабич – командир стрілецького корпусу
полк. Бланк – командир 15 стрілецького корпусу
ген.-майор Хмельницький – командир стрілецького корпусу
ген.-майор Штейнман – командир стрілецького корпусу
п/полк. Портнов – командир 1 гвардійської стрілецької дивізії
полк. Левін - командир 4 гвардійської стрілецької дивізії
полк. Морецький – командир 7 гвардійської стрілецької дивізії
п/полк Клебанський - командир 13-ї гвардійської стрілецької дивізії
ген.-майор Шафаренко – командир 23 гвардійської стрілецької дивізії
полк. Максимович – командир 34 гвардійської стрілецької дивізії
полк. Смолін – командир 35 гвардійської стрілецької дивізії.
п/полк. Штриголь – командир 39 гвардійської стрілецької дивізії
полк. Брансбург – командир 40 гвардійської стрілецької дивізії
полк. Левін – командир 96 гвардійської стрілецької дивізії
полк. Крейзер – командир 1 Московської стрілецької дивізії
полк. Гроссман – командир 25 стрілецької дивізії
полк. Янковський – командир 30 стрілецької дивізії
полк. Штейгер - командир 32 стрілецької дивізії
полк. Василевський - командир 53 стрілецької дивізії
полк. Левін – командир 62 стрілецької дивізії
полк. Бобович – командир 67 стрілецької дивізії
полк. Лебединський – командир 85 стрілецької дивізії
полк. Бланк – командир 87 стрілецької дивізії.
полк. Цукарьов – командир 97 стрілецької дивізії
полк. Сорокін - командир 126 стрілецької дивізії
полк. Гершевич – командир 161 стрілецької дивізії
ген.-майор Рогачевський - командир 169 стрілецької дивізії
полк. Курча - командир 170 стрілецької дивізії
п/полк. Пальник - командир 174 стрілецької дивізії
ген.-майор Кронік - командир 178 стрілецької дивізії
полк. Малошицький – командир 180 стрілецької дивізії
полк. Шехтман – командир 185 стрілецької дивізії
полк. Мельдер – командир 200 стрілецької дивізії
полк. Махліновський - командир 211 стрілецької дивізії
полк. Ройтенберг – командир 216 стрілецької дивізії.
полк. Бірстейн – командир 251 стрілецької дивізії.
п/полк. Левін – командир 258 стрілецької дивізії
полк. Горшенін – командир 260 стрілецької дивізії
ген.-майор Фішман - командир 263 стрілецької дивізії
п/полк. Шафаренко – командир 2 повітряно-десантної бригади
п/полк. Штейн – командир 6 повітряно-десантної бригади
п/полк. Вільшанський – командир 8 окремої бригадиморської піхоти
полк. Ляскін - командир 62 бригади морської піхоти

Євреї - Герої Рад.Союзу
Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 157 воїнам-євреям, три євреї -Головком ВПС РСЧА ген.-лейт Смушкевич, ген.-полк. танк. військ Драгунський та маршал бронетанк. військ Катуків – отримали це звання двічі, ще 14 стали повними кавалерами ордена Слави, що прирівнювалося до звання Героя. У перерахунку на сто тисяч єврейського населення виходить 6,83 героїв. Попереду лише росіяни – 7,66 Героїв на сто тисяч, потім, вже після євреїв, йдуть українці – 5,88 та білоруси – 4,19.
Усього звання Героя посмертно було присвоєно 45 воїнам-євреям, тобто майже третина удостоєних цього звання, ще вісім загинули, вже ставши Героями під час подальших боїв.
Герої-євреї розподілилися так:
рядового та сержантського складу - 39,
молодших офіцерів - 71,
старших офіцерів – 33,
генералів - 6
та один цивільний – секретар Мінського підпільного міськкому КПРС, керівник диверсійної групи І. Казинець. 27 березня 1942 року його схопили гестапівці. Відстрілюючись, убив двох фашистів та трьох поранив. Його довго катували, викололи очі, але він нікого й нічого не видав. 7 травня Ісай Казинець був повішений у міському сквері. Звання Героя йому присвоєно… 8 травня 1965 року.
http://ilsys.net/Alex_N_Studio/hero/list.asp
За родами військ розклад євреїв-Героїв наступний:
піхотинців - 36,
артилеристів та мінометників - 38,
льотчиків - 28,
танкістів - 21,
політпрацівників – 12,
саперів - 7,
моряків – 6,
зв'язківців - 1,
підпільників – 1.
Зі 157-ти - рівно дві третини (106 осіб) вийшли з робочих сімей, 12 - з селян, інші, як кажуть, різночинці
Присвоєння звання Героя Радянського Союзу євреям було з різними дискримінаційними обмеженнями антисемітського штибу.
Багато євреїв не отримали високих нагород лише через антисемітську політику радянської влади.

Так, подвиг Матросова за роки війни повторили чотири євреї, причому рядовий Абрам Левін ліг грудьми на амбразуру за рік до Матросова, 22 лютого 1942-го при звільненні Калінінської області (нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня посмертно… через 15 років), а сержант Тов'є Райз примудрився залишитися живим, хоча й отримав 18 поранень, і був нагороджений орденом Слави III ступеня.

14 льотчиків-євреїв здійснили подвиг, спрямувавши свій підбитий літак на скупчення ворожих військ:
Ісаак Зіновійович Прейсайзен,
Ісаак Мойсейович Бецис,
Ісаак Абрамович Іржак,
Зіновій Абрамович Левицький,
Ісаак Давидович Шварцман,
Ілля Борисович Катунін,
Ізраїль Капелівич,
Віктор Чернявський та ін.
Звання Героя присвоїли лише двом, - І. Катуніну, очевидно, через неясність нацприналежності його прізвища і Шику Кордонському - лише 1990 (!) року, хоча свідками його подвигу 28 вересня 1943 року вся ескадрилья.

Льотчики-євреї, що вчинили повітряний таран
Серед усіх видів повітряних боїв у роки Другої світової війни
найбільш загадковим та хвилюючим залишається повітряний таран.
Асин Володимир Наумович, старший лейтенант, і Білецький Абрам Ісаакович, гвардії майор, під час таранів був тяжко поранений, і кожен з них втратив обидві ноги. Після госпіталю повернулися до ладу та воювали до Перемоги.
Бінов Лев Ісаакович, майор 512 винищувального авіаційного полку. 19 вересня 1942 р. на підступах до Сталінграда таранив німецький літак-винищувач. На своєму пошкодженому літаку, поранений, він здійснив посадку. Після лікування продовжував літати і загинув у повітряному бою в січні 1943 р.
Бутман Іон Володимирович у січні 1942 р. на Карельському фронті таранним ударом збив німецький літак.
Гетьман Наум Фроймович, старший лейтенант, командир корабля 752 далекобомбардирочного полку, 5 листопада 1941 р. на підступах до Москви таранив німецький літак-винищувач.
Грул Сімха Григорович – молодший лейтенант. 9 жовтня 1941 р, у підмосковному небі таранним ударом збив літак ворога,
Кривошеїн Сергій Михайлович, молодший лейтенант, командир ланки
126 винищувального авіаційного полку, народився 1921 р. 6 серпня
1941 р. на Центральному фронті таранив німецький бомбардувальник. Приземлився на парашуті. 2 вересня 1942 р. не повернувся з бойового завдання. Сергій – племінник Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта Кривошеїна Семена Мойсейовича.
Левін Абрам Георгійович, сеожант. льотчик 11 винищувального авіаційного полку, народився 1920 р. в Рошаль Московської області. 4 грудня 1941 р. на підступах до Москви таранив німецький бомбардувальник і загинув.
Новорожкін Самуїл Ізраїлович молодший лейтенант, льотчик-спостерігач у 1942р. брав участь у бою у складі екіпажу літака-коригувальника П.І Жилінського, який таранив один з 5 німецьких літаків-винищувачів, які атакували його. Викинуло з літака, поранений приземлився на парашуті.
Радичер Лев Сергійович, льотчик 728 винищувального авіаційного полку, народився 1923 року в сел. Обухове Моск обл. 23 серпня 1943 р. на підходах до м. Чугуєва таранив німецький винищувач і загинув.
Табатадзе Мойсей Юхимович, молодший лейтенант. льотчик 160 винищувального авіаційного полку, народився 1921 р. у м. Боржомі (Грузія). 9 липня 1941 р. у смоленському небі таранив ворожий літак та загинув.
Ушацький Лев Вульфович; молодший лейтенант, заступник командира ескадрильї 926 знищувального авіаційного полку, народився 1916 р. у Петрограді. 17 вересня 1943 р. у ст. Бологе Калінінської області таранив німецький бомбардувальник.
Шагал Анатолій Іонович; старший сержант, льотчик 34 винищувального авіаційного полку, народився 1921 р. у Македоново Калінінської області, 4 серпня 1943 р. на далеких підступах до Москви таранив німецький бомбардувальник.
Шиманчик Лев Леонідович, старшина, льотчик 164 винищувального авіаційного полку, народився 1922 р. у Мінську. У квітні 1943 р. на Західному фронті таранив німецький літак-розвідник. Поранений пілот здійснив посадку на пошкодженому літаку.
Героя не дали жодному льотчику-єврею, що вчинив повітряний таран! Нагадаю, що Віктору Талаліхіну, який таранив німецький літак у небі під Москвою 7 серпня 1941 року, звання Героя було присвоєно буквально наступного ж дня

Ганебним фактом радянського державного антисемітизму стало позбавлення звання Героя Радянського Союзу 6 євреїв.
Від'їзд на постійне місце проживання в Ізраїль спричинив позбавлення звання Героя Радянського Союзу та позбавлення всіх бойових нагород у чотирьох євреїв: В.Віленкіса, М.Грабського, М.Фельзенштейна та К.Шураса.
У рамках антисемітської компанії по «боротьбі з космополітизмом» у 1953 році Герой Радянського Союзу Лев Гітман був обвинувачений та засуджений на десять років таборів та позбавлення всіх урядових нагород «за розкрадання державної власності, а саме – обрізків листового металу на загальну суму 8 рублів 67 коп. »
Герой Радянського Союзу Юхим Лев був позбавлений усіх своїх бойових нагород у 1961 році. У цей час у СРСР йшли відомі судові процеси за так званими «економічними злочинами». Більшість обвинувачених цих процесах були євреї. Багато хто з них отримав розстрільні вироки

12 воїнів-євреїв було нагороджено орденами Слави всіх трьох ступенів, Цими солдатськими орденами нагороджувалися за особисті подвиги та героїзм. Ось їхні імена: Леонід Давидович Блат, Григорій Абрамович Богорад, Семен Меєрович Бурман, Микола Лазаревич Гізіс, Лев Давидович Глобус, Борис Наумович Заманський, Юхим Львович Мінкін, Володимир Ізрайлевич Пеллер, Едуард Нісінович Рот, Давид Маркович Сідлер, Шмуель Зі Шиллінгер.

Професор воєнної академії ім. М.В. Фрунзе полковник Федір Свердлов в енциклопедичній праці "Воїни-євреї на фронтах Великої Вітчизняної" наводить дані про нагородження євреїв: "За даними Головного управління кадрів Міністерства оборони, у найважчі для фронту 1941 і 1942 роки (по 5 жовтня) було нагороджено Союзу РСР лише 185 тисяч солдатів і офіцерів. Усі статистичні розрахунки наводяться на 100 000 населення. За першим повоєнним переписом у країні проживало: 114 мільйонів росіян, 37 мільйонів українців, 7,9 мільйонів білорусів, 2,3 мільйонів євреїв. З них у лавах армії та флоту боролося близько 500 тис. Отже, робить висновок автор, на 100000 населення російські воїни отримали 111,4 бойових нагород, українці - 89,2, білоруси - 69,7, євреї - найбільше - 226.
Далі автор наводить за цією ж методикою підрахунок нагороджених за період війни. Результат такий: на 100000 населення – росіян – 5,4 тисячі, українців – 4,6 тисячі, білорусів – 3,9 тисячі, а євреїв – 7 тисяч.
Тобто, за кількістю нагороджених орденами та медалями Союзу РСР, воїни-євреї посіли перше місце

Євреї на чолі радянської військової промисловості

генерал-полковник Ванников Борис Львович - нарком озброєння з 1939-го 1941 рр., потім нарком боєприпасів у 1942-1946 рр.
Гінзбург Семен Захарович – нарком будівництва СРСР у 1939-1946 рр. У роки війни керував роботою з будівництва оборонних та промислових об'єктів, введенням в дію евакуйованих підприємств, відновленням
народного господарствау звільнених районах.
Каганович Лазар Мойсейович – член Держ. Комітету оборони, голова Транспортного комітету при Раді народних комісарів СРСР, нарком шляхів сполучення 1938-1942гг. та 1943-1944рр.
генерал-майор Зальцман Ісаак Мойсейович - заступник наркома, потім нарком танкової промисловості СРСР 1941 - липні 1943гг. Творець та керівник
Танкоград, створений у Челябінську на базі Челябінського тракторного заводу, евакуйованих Кіровського машинобудівного та Харківського танкового заводів.
Випускав понад 1000 танків на місяць
Генерал-майор Сандлер Соломон Миронович - у 1940-1946 роках. - Заст. народного комісара авіаційної промисловості
Генерал-майор Вишневський Давид Миколайович -В РОКИ ВІЙНИ заст. народного комісара боєприпасів Під його початком були розроблені нові типи підривників для снарядів
Генерал-майор Залеський Павло Якович - у 1940-1950 роках. - Заст. начальника головного управління наркомату авіаційної промисловості .
Генерал-майор Землеруб Віктор Абрамович – з 1942 по 1946 роки. - Начальник головного Управління наркомату боєприпасів.
Генерал-лейтенант Левін Михайло Аронович – у 1941-1445 т – начальник управління моторобудування та палива авіаційної промисловості.
Генерал-майор Носовський Наум Еммануїлович -в I940-I946 гг. - Начальник головного управління наркомату озброєння.
Генерал-майор Франкфурт Самуїл Григорович - у 1942-1946 роках. начальника головного управління наркомату боєприпасів.

Деякі імена директорів заводів, які виготовляли озброєння, боєприпаси та техніку для фронту:
Генерал-майор Бідінський Давид Григорович - у 1937-1947 роках. директор низки заводів боєприпасів.
Генерал-майор Биховський Абрам Ісаєвич - у 1939-1955 рр. директор Іжевського та Пермського артилерійських заводів. Іжевський завод був основним виробником авіаційних гармат та всіх видів стрілецького озброєння (кулемети, гвинтівки, протитанкові рушниці).
Генерал-майор Бєлянський Олександр Абрамович – у 1942-1947 рр. директор авіаційного заводу № 18, який виготовляв штурмовики Іл-2.
Генерал-майор Гонор Лев Рувимович – з 1939 та всі роки війни – директор Уральського артилерійського заводу.
Горський Борис Львович – директор порохового заводу,
Генерал-майор Жезлов Михайло Сергійович – у роки війни – директор авіаційного заводу.
Генерал-майор Левін Ізраїль Соломонович – у роки війни – директор авіаційного заводу в Саратові.
Котляр Олександр Соломонович – директор оптичного заводу наркомата озброєння.
Крамер Михайло Павлович – директор металургійного заводу.
Неустроєв Семен Абрамович – директор заводу боєприпасів.
Генерал-майор Поліковський Володимир Ісаакович – начальник Центрального НДІ авіаційного моторобудування.
Генерал-майор Рубінчик Хаїм Еммануїлович - директор заводу „Червоне Сормово”1 наркомату танкової промисловості.
Сокіл Яків Ісаакович - директор Челябінського металургійного заводу якісних сталей
Славський Юхим Павлович – директор Уральського алюмінієвого заводу.
Генерал-майор Фраткін Борис Абрамович – директор артилерійського заводу.
Генерал-майор Хазанов Борис Абрамович – директор артилерійського заводу ім. Ворошилова.
Шварцбург Петро Ілліч - директор Челябінського ковальсько-пресового заводу.
Шенкман Матвій Борисович – директор авіаційного заводу.
Шифрін Яків Абрамович – директор артилерійського заводу.
Ескін Юлій Борисович – директор морського заводу.

Нижче наводиться частина імен тих, хто створював виробничу базу оборонної промисловості;
Бернштейн Лев Борисович – начальник будівництва об'єктів для Північного флоту.
Гренадер Давид Семенович – начальник будівництва заводу в Сибіру.
Димшиць Веніамін Еммануїлович – будівельник металургійних заводів: Кузнецького, Азовсталі, Криворізького, Магнітогорського. У роки війни запроваджував нові потужності. Керуючий трестом «Магнітобуд».
Шейнкін Борис Лазаревич – начальник будівництва підводного бензопроводу через Ладозьке озеро. Потім керував будівництвом нафтопроводу від Гур'єва до Куйбишева,
Шильдкрот Мойсей Абрамович – начальник будівництва танкограду на базі Челябінського тракторного заводу.
Генерал-майор Рапопорт Яків Давидович - У 1942-1943 р.р. - командувач 3 саперної армії та оборонного будівництва ряду фронтів. З 1944 будував Челябінський металургійний завод.
Байєр Юхим Якович - начальник будтресту. Будував завод протитанкових рушниць та автоматів у Коврові.

Євреї - творці бойової техніки та озброєнь

генерал-полковник Котін Жозеф Якович - під його керівництвом було розроблено модифікації важкого танка KB (KB-lc, KB-85, нові танки ІС-1, ІС-2).
Конструктори радянських танків Черняк Б.А., Митник А.Я., Шпайхлер А.І., Шварцбург М.Б.
Вихман Яків Юхимович конструював танкові дизельні двигуни. Потужний дизельний двигун В-2 конструкції Віхмана був встановлений на танку Т-34.
Горлицький Лев Ізраїлевич був конструктором самохідних артилерійських установок САУ-76, САУ-122.
Локтєв Лев Абрамович – конструктор артилерійських гармат-зеніток.
У конструкторському бюро Грабіна розробили артилерійські гармати ЗІС-3 - їх створювали конструктори-розробники: Ласман Б., Норкін У., Ренне До.

Генерал-майор Лавочкін Семен Олексійович – генеральний конструктор винищувачів. З ним працювали спеціалісти: Тайц М.А., Закс Л.А., Пірлін Б.А., Зак С.Л., Кантор Д.І., Свердлов І.А., Хейфец Н.А., Черняков М.А. С., Ескін Ю.Б.
На винищувачі Ла-5 льотчик Іван Кожедуб збив 45 ворожих літаків, а на винищувачі Ла-7 – ще 17
Нижній Володимир Йосипович – спеціаліст з двигунів. Загинув під час вибуху двигуна під час його випробування.
Міль Михайло Леонтійович - конструктор, який у майбутньому став видатним творцем низки вертольотів.
Гуревич Михайло Йосипович – разом із Мікояном А.І. створив серію висотних винищувачів - МІГ. Генерал-майор ІАС.
Ізаксон Олександр Мойсейович - разом із Петляковим В.М. напередодні війни створив пікіруючий бомбардувальник Пе-2. Після загибелі Петлякова 1942 р. очолював конструкторське бюро, яке створило літаки Пе-2, Пе-3, Пе-8 (ТБ-7). З ним працювали Буяновер СІ. - головний конструктор прицільних пристроїв для скидання бомб із Пе-2, Вільгрубе Л.С., Ерліх І.А. та ін.
Косберг Семен Арійович – головний конструктор авіадвигунів.
Кербер Леонід Львович – головний конструктор. Заступник генерального конструктора Туполєва О.М. Разом з ним у КБ Туполєва працювали видатні конструктори та інженери: Єгер СМ., Іосилович Ц.Б., Мінкнер К.В., Френкель Г.С, Стерлін А.Е., Стоман Є.К. Ними створено тактичний бомбардувальник Ту-2, що пікірує, та інші літаки сімейства Ту.
Нудельман Олександр Еммануїлович - конструктор авіаційного озброєння. Головний конструктор з авіаційних гармат на Іжевському заводі. Автоматичною 37-міліметровою гарматою його конструкції оснащувався наймасовіший винищувач Як-9. Разом із ним конструював авіагармати Ріхтер Арон Абрамович.
Таубін Яків Григорович – талановитий конструктор авіаційного озброєння, був репресований у грудні 1941 р.
Гальперин Анатолій Ісаакович - конструктор надважкої авіаційної бомби вагою 5,4 тонни, яку застосовували для поразки особливо важливих та великих об'єктів ворога та інші.

За участь у розробці та випуску нових видів бойової техніки за роки війни 300 фахівців-євреїв було удостоєно Сталінської премії, 12 – звання Героя Соціалістичної праці, 200 – нагороджено орденом Леніна. Усього ж орденами та медалями було нагороджено 180 тисяч євреїв-інженерів, керівників підприємств та робітників.

Серед льотчиків-випробувачів відомі імена Галая Марка Лазаревича – Героя Радянського Союзу, заслуженого льотчика-випробувача СРСР. Барановського Михайла Львовича Гімпеля Є.М., Ізгейма О.М., Кантора Давида Ісааковича, Ейніса І.В. та інших.

Факти радянського державного антисемітизму, спрямованого проти воїнів-євреїв
Як писав Лев Копєлєв, "вже в 1943 році з'явилися секретні розпорядження, найчастіше усні, про усунення воїнів-євреїв від командних посад, про зменшення кількості єврейських прізвищ, що подаються до нагород".
Ізраїль Подрабинник у дослідженні "Євреї у Великій Вітчизняній війні" перерахував деякі подвиги євреїв, за які вони мали отримати звання Героя Радянського Союзуале не отримали.
27 червня 1941 року Ісаак Зіновійович Пресайзен направив свій підбитий літак на німецьку танкову колону. У нагородному листі на присвоєння Пресайзену звання Героя Радянського Союзу є позитивний висновок командувача Західного фронту. Але Пресайзен посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни тільки в 1991 році.
17 січня 1944 року командир ескадрильї, капітан Ісаак Аронович Іржак вчинив так само, але нагороджений не був. Здійснили такий самий подвиг і загиблі І.П.Зазулінський, Зіновій Абрамович Левитський, Б.С.Соломник (1942-45 рр.) були нагороджені.
П'ять воїнів-євреїв підірвали скупчення живої сили противника, танків або танка, що рухається, ціною власного життя, обв'язавши себе протитанковими гранатами Четверо з них присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно (Г. І. Гардеман, А. М. Зіндельс, М. І. Очерет, Л. Х. Паперник), п'ятий - В. Римський - нагороджений орденом, звання Героя йому не дали.
26 жовтня 1941 року в Мінську фашисти повісили партизан-підпільників: на фото знято двох чоловіків і дівчину. Прізвища чоловіків відомі, про дівчину багато років писали "невідоме". Тим часом уже давно відомо, що це - 17-річна Маша Брускіна, єврейка, випускниця 28-ї Мінської школи.
Маша (Мира Вульфівна) Синельникова служила у розвідці 43-ї армії. Її схопили 17 січня, катували вечір та ніч, розстріляли вранці 18 січня 1942 року у селі Корчажкіно Калузької області. Через 25 років після загибелі було з'ясовано її долю, розпочалася підготовка документів на подання її до звання Героя Радянського Союзу, але звання присвоєно не було.
У лютому 1944 року в глиб Корсунь-Шевченківського котла зі звуковою установкою було закинуто Юрія Лазаревича Ватера. Тричі поранений, він був захоплений у полон, підданий тортурам і страчений. Начальник Політуправління фронту генерал Шатіло представив Ватера до звання Героя, звання йому присвоєно не було.
Відділення молодшого сержанта Григорія Гершковича забезпечувало зв'язком командира батареї із його вогневими позиціями. Раптом під час бою перервався зв'язок, і замовкли гармати. Григорій знайшов урвище, схопив два кінці порваного кабелю, затиснув зубами. Незабаром чотири міни розірвалися поряд із ним. Він загинув, але зв'язок забезпечив. За такий подвиг тоді надавали звання Героя. Командир заповнив на нього нагородний лист, але звання Героя йому не дали.
Цей подвиг повторила зв'язківець Ганна Уманська. Аня знайшла пошкодження, почала з'єднувати розірвані дроти, але в цей час за її спиною розірвалася ворожа міна, і Аня була поранена в спину. Вона продовжувала стискати дроти, але коли від втрати крові та холоду руки ослабли, затиснула дроти зубами і тримала їх до приходу допомоги. За цей подвиг Аня була нагороджена орденом Вітчизняної війни І-го ступеня.
Герш Гехтман – розвідник стрілецького полку, був представлений до звання Героя під час війни, йому навіть про це оголосили, але Золотої Зірки він так і не отримав. Подвиг льотчика-винищувача, старшого лейтенанта Олександра Гореліка немає собі рівних історія Другої світової війни. В одному бойовому вильоті однією заправкою боєприпасів Горелик збив 9 німецьких літаків. Наступного дня збив ще один бомбардувальник, але у цьому бою був підпалений та загинув. Навіть за цей небачений зразок хоробрості та бойової майстерності він не був удостоєний посмертного звання Героя.
Командира групи розвідників Льва Гречанінова двічі представляли до звання Героя, це було на Сталінградському фронті, але не нагородили.
До звання Героя Радянського союзу був представлений командир підводного човна, капітан 3-го рангу Ісаак Соломонович Кабо, який ще на самому початку війни торпедував два німецькі кораблі, у тому числі великий транспорт "Боден". За роки війни він довів рахунок знищених ворожих судів до 11, але звання Героя йому так і не надали.
1943 року пішов добровольцем на фронт Семен Кругляк. Став розвідником, ходив у ворожий тил, брав "мови". Кожна його вилазка могла виявитися останньою. За роки війни його двічі представляли до звання Героя – не привласнили.
Роман Маркович Куперштейн двічі представлявся до звання Героя, але це звання він так і не отримав.
Літчиця Лідія Литвак – рекордсменка серед жінок за кількістю збитих фашистських літаків, загинула 1 серпня 1943 року, звання Героя не отримала.
Арон Немирівський, який народився у Тернівці Вінницької області, воював з 1941 року по 11 травня 1945 року, брав участь у взятті Праги. На його рахунку 7 підбитих німецьких танків, 6 разів був поранений, 6 разів нагороджувався орденами, тричі був подано до звання Героя, але так його не отримав. Брав участь у Параді Перемоги.
Розвідник Семен Мельник за допомогою свого загону організував кругову оборону та забезпечив висадку основних сил армії та наступ фронту. За цей подвиг командарм обіцяв Героя, а Мельнику надали орден Червоної Зірки.
Льотчик, полковник Лев Овсищер під час Сталінградської битви разом зі своїм екіпажем отримав наказ вилетіти на "кукурудзяні" в розташування противника і з невеликої висоти, використовуючи гучномовну апаратуру, агітувати німців припинити безглуздий опір. Екіпаж Овсіщера виконав завдання командування. Його товариші були відзначені званням Героя. Про нього забули.
П'ять разів представляли до звання Героя Радянського Союзу командира партизанського загону ім. Ворошилова Євгена Федоровича Мирановича – це псевдонім Жені Фінкельштейна.
Командир групи розвідників лейтенант Пеллер Ізраїль Ісаакович був представлений до звання Героя Радянського Союзу, але під надуманим приводом звання йому це не присвоїли.
Тричі представляли до звання Героя Радянського Союзу під час війни Йосипа Абрамовича Рапопорта.
Душою оборони Брестської фортеці був полковий комісар Юхим Мойсейович Фомін – автор наказу №1. Виданий зрадниками, його розстріляли. Фортеця стала Фортецею-Героєм, Фомін - ні.
На початку війни полковник Шафаренко Павло Менделевич сформував 25 гвардійську дивізію. У лавах дивізії було 79 Героїв Радянського союзу, командир дивізії у листопаді 1942 року отримав звання генерал-майора, але Героя йому не присвоїли.

Ю. Мухін

Кілька років тому з приводу створення електронної версії моєї книги «Катинський детектив» зі мною зустрівся шведський незалежний журналіст. Від нього я вперше почув про те, що існують люди, які називають себе ревізіоністами, які намагаються довести, що гітлерівська Німеччина євреїв не знищувала. Не приховую, тоді мені це здалося таким маренням, що я просто перевів розмову на іншу тему. І згодом, пропозиція деяких читачів зайнятися ревізією Голокосту – знищення євреїв у Другій світовій війні – не викликала в мене ентузіазму. Чому?

Років восьми мене відправили на літо до дядька до села під Кривим Рогом. Дядько був інвалід і працював у колгоспі візником поштового візка (стегна). Щодня він їхав на ній у райцентр по пошту. Від нудьги і я з ним кілька разів напрошувався в подорож, що тривала цілий день. Якось він показав мені батогом на полі і сказав, що там німці розстріляли так багато євреїв, що, коли селяни підійшли подивитися і наступали на землю свіжих могил, сліди наповнювалися кров'ю. Звичайно, це була гіпербола, але, гадаю, саме вона змусила мене запам'ятати цей факт на все життя. Я не знав, хто такі євреї, але коли ми на середині шляху заводили коня в ставок напитися, то його копита продавлювали мулистий берег, сліди наповнювалися водою, і я виразно уявляв, як вони могли наповнюватися кров'ю. Якби розстрілу євреїв не було, то навіщо б дядькові про це говорити мені – малолітньому пацану?

Адже ми – мешканці СРСР, нам навіть книг про знищення євреїв німцями не треба читати. У нас стільки очевидців, що навіть якщо ти не хочеш про це знати, то все одно дізнаєшся, і навіть не від євреїв. Взагалі навіть у пошті нашої газети, газети явно не для фанатиків, відсотків 30 листів від людей, зациклених на якійсь ідеї і серед них відсотків 10 явно психічно ненормальних. Та й серед таких політиків навалом. Скажімо, Гайдар намертво розвалив економіку Росії, а подивіться, з яким виглядом він дає інтерв'ю. Наче справжній економіст – друг Наполеона. А Новодворська чого варта?

Тому я не здивувався появі факту ревізіонізму:чого ще світ мав чекати після повної перемоги сіонізму майже в усьому світі?
Але не так давно я купив тоненьку книжку (купив саме тому, що тоненька) Юргена Графа «Міф про Голокост» і зрозумів, що в цьому питанні я був надто самовпевнений. Питання виявляється набагато складнішим.

Чого вони хочуть

Ревізіоністи не намагаються довести світові, що у фашистській Німеччині євреї не переслідувалися чи серед них не було втрат під час війни. Вони намагаються привернути увагу світу до того, що нацисти євреїв, як націю, не знищували спеціально, не проводили політику геноциду євреїв як таких.

Доказів для цього у ревізіоністів більш ніж достатньо. Я не про них навіть згадуватиму, тим більше що, залежно від особистого досвіду читачів, ті чи інші факти можуть здаватися більш-менш переконливими. Мені виявилося достатнім, коли Ю.Граф тицьнув мене носом у те, що печі в крематоріях німецьких таборів були муфельними, а горезвісний газ «Циклон-Б» є інсектицидом (отрутою для комах) і виділяється з гранул протягом 2-х годин. Тим читачам, хто з хімією та теплотехнікою знайомий з чуток, це може нічого не говорити, але мені, хто знає, що таке муфель і працював на газонебезпечному виробництві, більше нічого не треба. Мені навіть прикро – як це я раніше не звернув уваги на дурість цього «Циклону-Б»?!
Не було умертвіння євреїв у газових камерах нацистських таборів, оскільки не було самих газових камер. А тих читачів, хто хоче сам познайомитись із доказами цього, я відсилаю до книжки Ю.Графа.

Скільки загинуло євреїв

Оскільки геноциду євреїв не було (був геноцид радянських громадян), то Голокост із легенди швидко виріс у звичну єврейську аферу. Сіоністи заявили, що німці осмислено вбили в Європі багато мільйонів євреїв. Наразі вони остаточно втрясли цифру в 6 млн., але Ю.Граф, на прикладі числа «умертвлених» в Освенцимі, показав, як сіоністи ці мільйони висмоктували з пальця, як із роками змінювалися ці цифри на творчій кухні аферистів. Отже, за даними сіоністів, в Освенцимі було «знищено у газових камерах»:

- 9 млн. чоловік, згідно фільму "Nuit de Brouillard" (Ніч і туман);
- 8 млн., згідно з опублікованим у 1945 р. повідомленням французького Відомства з вивчення військових злочинів;
- 7 млн., за свідченням ув'язненого Рафаїла Фейдельсона;
- 6 млн., згідно з єврейським видавцем Тіберієм Кремером;
- 5 млн., із них 4,5 млн. євреїв, згідно з «Le Monde» від 20 квітня 1978 р.;
- 4 млн., згідно з Нюрнберзьким трибуналом;
- 3,5 млн. отруєних газом, з них 95% євреї («багато інших померли з інших причин), згідно з кінорежисером Клодом Ланцманом;
- 3,5 млн., їх 2,5 млн. отруєні газом лише до 1 грудня 1943 р., згідно зі визнанням першого коменданта Освенцима Рудольфа Гесса;
- 2,5 млн., за свідченням ув'язненого Рудольфа Врби;
- 2-3 млн. убитих євреїв та тисячі неєвреїв, згідно зі визнанням есесівця Перрі Броуда;
- 1,5-3,5 млн. євреїв отруєно лише між квітнем 1942 р. та квітнем 1944 р., згідно із заявою ізраїльського «експерта з Голокосту» Єгуди Бауера, зробленою в 1982 р.;
- 2 млн. отруєних газом євреїв, за свідченням Люсі Давидович;
- 1,6 млн., з них 1352980 євреїв, згідно з заявою Єгуди Бауера, зробленою 1989 р.;
- 1,5 млн., згідно з заявою польського уряду, зробленою 1995 р.;
- близько 1,25 млн., із них 1 млн. євреїв, згідно з заявою Рауля Хільберга;
- 1-1,5 млн., згідно із заявою Ж.-К.Прессака, зробленою в 1989 р.;
- 800-900 тис., згідно з єврейським істориком Геральдом Рейтлінгом;
- 775-800 тис., з них 630 тис. отруєних газом євреїв, згідно з заявою Ж.-К.Прессака, зробленою 1993 р.;
- 670-710 тис., із них 470-550 тис. отруєних газом євреїв, згідно з заявою Ж.-К. Прессака, зробленого 1994 р.

Як бачимо, кількість жертв із роками старанно скорочується. І все ж загальна кількість жертв «холокосту» в 5-6 млн. від цього ніяк не вагається. З нього можна вичитати сотні тисяч, навіть мільйони – воно залишиться тим самим. Такою є математика «холокосту»!

На які документи, які розкопки масових поховань спираються голокостники, скорочуючи кількість жертв? Ні на які! Всі наведені вище цифри – чиста вигадка, без найменшого відношення до документальної реальності табору Освенцім. За розрахунками ревізіоністів, там померло близько 150 тис. євреїв (Форісон) або 160-170 тис. (Маттоньо); їх отруєних газом – нуль. Епідемії, насамперед висипний тиф, були головною причиною такої жахливо високої смертності.

А закінчує свою роботу Ю.Граф так:

«Що сталося б, якби доводи ревізіоністів було прийнято?
Уявімо, що одного разу офіційна версія«холокосту» буде так само офіційно визнано хибним, буде визнано, що у третьому рейху переслідування євреїв було, а винищення – ні, що газові камери, газові автомобілі, як і відрізані німецькими солдатами ще під час першої світової війни дитячі руки, мило та абажури з жиру та шкіри євреїв – все це є пропагандистською лихоманкою, що у сфері німецького панування загинуло не 6 млн., а близько 500 тис. євреїв, при цьому в переважній більшості через висипний тиф і поневіряння в таборах і гетто, обумовлених лихами війни. Якими були б наслідки визнання всього цього?

… Не тільки в Німеччині, а й в інших країнах Європи була б повністю дискредитована влада. Люди почали б ставити запитання: а в ім'я чиїх інтересів півстоліття коштами цензури та терору підтримувалася нечувана афера? Довіра до влади впала б остаточно.
Отже, бачимо, що викриття брехні «холокосту» мало б спустошливі наслідки як для сіонізму, а й у політичної та інтелектуальної правлячої касти всього світу. Відбулася б переоцінка всіх цінностей. Колишнє пішло б у небуття. Карти виявилися б перетасованими». Читачі форуму http://www.forum-orion.com можуть сказати: ну яка нам до цього справа? Ми своїх убитих поховали, шкодувати нам німців нічого, у нас вони наробили не дай Боже, бо яка нам різниця від того, що німцям «пришили» ще один злочин? Одним більше, одним менше – справи не змінює. За 50 млн. убитих у тій війні 5,5 млн. туди чи сюди – погоди не зроблять. Тим паче, що це вже історія.

Причин дуже багато, але переважна їхня кількість має значення для нас, як для держави. А робота в газеті зробила мене циніком. Я твердо знаю, що більшість громадян, які називають себе росіянами, начхати хотіли на державу Росія. А покажи я їм якийсь поганий ваучер чи акцію МММ, вони й рідну маму продадуть. Тому я говоритиму про речі прозові, матеріальні. Коли війна наближалася до кінця, Сталін поставив перед союзниками (Англією та США) питання про репарації з Німеччини на компенсацію хоч малої частки збитків, завданих війною. Він пропонував взяти з Німеччини всього 20 млрд. дол. Союзники почали запевняти, що з Німеччини взяти такі гроші неможливо, хоча з часткою СРСР 10 млрд. попередньо погодилися. Сталін запропонував брати не грошима, а обладнанням Німеччини, що роззброюється, і товарами, які вона вироблятиме в майбутньому. Союзники і на це не погодилися і запропонували не визначати суму, а погодити відсотки того, що вилучається. Але коли Сталін почав просити 30% із золотого запасу Німеччини, який дістався союзникам, і частки у її закордонних підприємствах, то союзники відмовили. Більше того, звільняючи від своїх військ зону окупації СРСР, вони потягли все, що могли, викрали, наприклад, усі вагони. Коротше, замість репарацій СРСР дісталася Східна Німеччина, яку наша розорена країна і почала відновлювати, довівши її рівень до стану, за якого вона, за даними ФРН, за валовим суспільним продуктом на душу населення випереджала такі країни, як Великобританія чи Бельгія. (1986 р, дол.: НДР – 11400; Бельгія – 11360; Великобританія – 10430).

Отже, ми просили у союзників лише 10 млрд. дол. репарацій, але нам не дали, оскільки Німеччині це, нібито, було не під силу.
У той же час сіоністи в ході тієї війни сформували війська для заснування Ізраїлю, але жодного взводу на війну з німцями не послали. Більше того, зважаючи на все, на боці німців лише проти СРСР (беручи участь у геноциді нашого населення та євреїв у тому числі) воювало загалом близько двох дивізій євреїв. Оскільки на 2.09.1945 р. у полоні вважалося 10173 полонених єврея (наприклад: фінів – 2377; іспанців – 452).

І ось, не заплативши нам не лише за 11млн. вбитих наших громадян у німецьких таборах, але й за руйнування Німеччина заплатила Ізраїлю майже 90 млрд. марок, або приблизно 60 млрд. доларів. Як це зрозуміти?

Звісно, ​​ФРН постійно перебувала і перебуває зараз під окупацією США, і ті змусили її заплатити. Але зараз усе переглядається. СРСР не визволитель, а окупант, ми повертаємо Франції царські борги, Єльцин готовий віддати Німеччини трофеї. Очевидно, що згідно з цими прецедентами, ми маємо право переглянути не лише питання про репарації з Німеччини, а й про сплату нею компенсації за наших 11 млн. убитих громадян.

Але для цього потрібно офіційно з'ясувати питання з Голокостом. Якщо німці справді вбивали євреїв, то ми маємо право вимагати, за вже сформованою практикою, з Німеччини за своїх убитих, щонайменше, за таким же тарифом, як і за євреїв, тобто – 15000 марок за кожного з 11 млн. убитих. Якщо з'ясується, що це афера, то ми маємо право вимагати від Ізраїлю та світової спільноти повернути ці гроші нам із відсотками, як придбані в результаті афери наші репарації з Німеччини.

Що можна і потрібно зробити

Якби в нас була Державна Дума, а не те, що ми маємо сьогодні, то їй слід було б створити комісію з 10-12 депутатів для розгляду справи про Голокост. Жодний Єльцин чи міжнародне право тут не перешкода. З погляду права, до речі, Дума цілком може створити цю комісію, оскільки це прямо стосується і, крім цього, вона може створити її виходячи з прецеденту. Наприклад, у вересні 1951 р. спеціальна комісія палати представників конгресу США розглянула всі доступні документи та провела допит 81 свідка у Катинській справі, яка США зовсім не стосувалася. А нам розглянути Голокост сам Бог велів.

На цю комісію треба запросити всіх ревізіоністів та заслухати їх. Одночасно заслухати і протилежний бік – запросити сіоністів із їхніми доказами Голокосту. Свої результати комісія доповість Думі, і Дума ухвалить офіційний висновок із цього приводу. Причому будь-який висновок Росію влаштує.
З цього висновку майбутнє Уряд Росії зможе зробити будь-які доцільні кроки у напрямі. Хочу попередити скептиків, що гроші ні з Німеччини, ні з Ізраїлю взяти не вдасться. Їх і не доведеться брати, бо вони вже в Росії. Ми просто за рахунок репарацій можемо погасити свої борги за кредитами та надати Заходу самому розбиратися, як, кому та з кого стягувати.

За матеріалами публікацій Ю.І. Мухіна

~~~

Джерело: forum-orion.com

· Пропаганда Голокосту допомагає комуністам приховувати власні величезні злочини проти людства.
· Візенталь опосередковано діє на користь Ізраїлю, оскільки він постійно відстежує уявних «нацистських військових злочинців», щоб цим реанімувати спогади про т.зв. "холокості". Якби ЗМІ не засипали нас регулярно історіями про «холокост», євреї втратили б свій статус жертв, який вони вміють перетворювати на дзвінку монету, причому йдеться про мільярдні суми.
Ахмед Рамі . З книги "Що таке Ізраїль?"

· Голокост – це світський різновид ідеї обраного народу.
Релігійний єврейський діяч Ісмар Шорш

· Голокост, по суті, є єврейською вигадкою.

Польський Єпископ Тадеуш Перонек

· Голокост не вивчають, – його продають.
Рабин Арнольд Вольф

· Сіоністи використовують Голокост для виправдання своїх злочинів.

Це рішення є завершенням сумнозвісного іспанського закону на захист Голокосту № 607.2, який був прийнятий у 1996 році під тиском консервативного уряду Хосе Марії Азнара. Цей закон створював систему, за якою надалі зазнавали тиску ті, хто писав історичні статті з виправданням дій нацистської Німеччини. Сам Азнар був свого часу активістом правої «фалангістської» ліги за визволення та брав участь у діяльності правих студентських організацій у 1970-х роках.

Постановою Верховного суду визнано, що цей закон порушував право людей на вільне вираження своєї точки зору, яке гарантоване Іспанською Конституцією. Судді вважали, що жодна людина чи група осіб не мають права ображатись на те, як інші вільно висловлюють свою точку зору. Іншими словами, Іспанський суд визнав верховенство права на свободу слова та поширення інформації над правами та інтересами окремих індивідів та партикулярних груп. Головний суддя Адольфо Прего де Оліверо Толівар, підбиваючи підсумки процесу та прийнятого рішення, заявив:

«Ми не можемо карати тих, хто просто поширює ідеологію, незалежно від того, до чого ця ідеологія може привести».

Для того, щоб підкреслити, що ніякі зразки пропаганди, навіть такі, які можуть звучати занадто зухвало, не є злочинами, іспанські судді як приклад навели такі фрази, за які тепер в Іспанії не покладається покарання: «Німці мали всі підстави спалювати євреїв», «Німці ніколи не спалювали євреїв», «Чорні знаходяться в самому низу культурних та соціальних сходів людства».

Усі ці твердження, заявив Прего, є «неприємними». Але в сучасній конституційній державі за них не можна нікого карати, тому що в нашому суспільстві завжди мають бути відчинені двері для будь-яких точок зору. При цьому Прего, однак, зауважив, що, як і раніше, вважатимуться злочинами і переслідуватимуть усі заклики до насильства.