Коли і навіщо застосовують інгібітори апф, перелік препаратів. Інгібітори АПФ: що це таке, список препаратів всіх поколінь, показання, протипоказання та побічні ефекти Інгібітори назви ліків
Класифікація інгібіторів апф
В основу класифікації інгібіторів АПФпокладено фармакокінегіческій принцип: розрізняють групу активних препаратів (каптопри.т і лізино-прил) і пролекзретв (інші інгібітори АПФ), з яких у печінці утворюються активні метаболіти, що дають лікувальний ефект (табл. 16,5).
Клінічна фармакологія та фармакотерапія
Розділ 16
Таблиця 16.5. Класифікація інгібіторів АПФ по Opie (1999)
|
Ліпофільні ліки: каптоприл, алацеприл, фентіаприл |
|
|
Ліпофільні проліки |
|
|
Клас ПА |
Препарати, активні метаболіти яких виводяться переважно через нирки: еналаприл, беназеприл, периндоприл, цілаприл. |
|
Клас ІВ |
Препарати, активні метаболіти яких мають два основні шляхи елімінації: моексиприл, раміприл. трандолаприл, фозин"оприл |
|
Гідрофільні ліки: лізиноприл |
Фармакокінетика інгібіторів апф
Фармакокінетичні особливості інгібіторів АПФ, що найчастіше застосовуються, представлені в табл. 16.6.
Клінічне застосування інгібіторів апф
Основні показання до застосування інгібіторів АПФ:
артеріальна гіпертензія будь-якої етіології (як монотерапія та в комбінації з діуретиками та антигіпертензивними засобами інших груп);
купірування гіпертонічних кризів;
хронічна серцева недостатність;
систолічна та діастолічна дисфункція лівого шлуночка;
ІХС (для зниження інфарктної зони, для дилатації коронарних судин та зниження дисфункції при реперфузії, для зниження ризику розвитку повторного інфаркту міокарда);
діабетична ангіопатія (зокрема, для уповільнення прогресування діабетичної нефропатії);
діагностика реноваскулярної гіпертензії та первинного альдостеронізму (одноразовий прийом каптоприлу).
Контроль за ефективністю та безпекою застосування інгібіторів АПФ.
Ефективність лікування інгібіторами АПФ при артеріальної гіпертензіївизначається динамікою АТ.
Для контролю за безпекою терапії необхідно також вимірювати артеріальний тиск для виключення можливої гіпотензії. Гіпотензія розвивається чаші у хворих з хронічною серцевою недостатністюз нирковою недостатністю, стенозом ниркових артерій, у зв'язку з чим першу дозу препарату необхідно приймати сидячи або лежачи. Розвиток гіпотензії потребує зниження лози препарату з наступною титрацією під контролем рівня артеріального тиску.
Для виключення зростання уратного каміння у хворих на сечокам'яну хворобу необхідно визначати вміст уратів у сечі, а для виключення гіпоглікемії у хворих на цукровий діабет - контролювати рівень глюкози крові.
Інгібітори АПФ залишаються одними з найбезпечніших гіпотензивних засобів. Чоловіки краще переносять тривалу терапію препаратами ніж жінки.
Артеріальна гіпертензія< 213
Таблиця 16.6. Фармакокінетичні особливості інгібіторів АПФ
|
Пікам ними |
Пролікарсгва |
|||||||
|
еналу-прі.1 |
fwна tell рив |
фошно-прил |
цила ia-нріл | |||||
|
Час досягнення "ефекту | ||||||||
|
Тривалість >ффек1а. год | ||||||||
|
Г>іолост\нн«хч. | ||||||||
|
Вплив пиши на абсорбцію | ||||||||
|
Зв'язування із білком. % | ||||||||
|
Ьіотрансформа-ня |
11вечень. шлунково-кишковий | |||||||
|
)крсрснія |
т%, |
1 № |
11 очок 50 *. шлунково-кишковий тракт 504 |
але-кишеч- |
||||
|
Вплив не.юс таючної печінки |
Зниження біодос-тунно- |
Збільшення часу дос i іжо-нія)ф фекту |
Збільшення дти-тіло- |
Збільшення врс мен» досягне-ия ефекту |
||||
|
Розвиток хронічної ниркової недостатності (ктиренс креатиніну. мл хв) | ||||||||
|
Активні метаболіти | ||||||||
Найчастішою НЛР (від 1 до 48% при лікуванні різними інгібіторами АПФ) є сухий кашель, що у ряді випадків потребує вогни препарату. Механізм його виникнення пов'язують із підвищенням концентрації брадикініну у бронхіальній тканині. Як правило, кашель не залежить від дози ліків.
Другий за частотою (від менш ніж 1% до 10 15% при серцевій недостатності) НЛР інгібіторів АПФ є розвиток ортостатичної гіпотензії. так званого ефекту першої лози, що зустрічається у пацієнтів із високою активністю РААС. Розвитку гіпотензивної реакції також способу Bvei одночасний прийом сечогінних та інших гіпотензивних засобів.
214 # Клінічна фармакологія та фармакот Гранін * Глава 16
У хворих з серцевою нелостаточністю (рідше з АС) інгібітори ЛІФ можуть погіршувати клубочкотпю фільтрацію та функцію нічок, причому частота лих НЛР збільшується при тривалій терапії. Найчастіше це про це буває при прихованій патології нирок і/або у хворих. одержують сечогінні та НПЗЗ.
Клінічно значуща гіперкалієм і я (більше 5.5 мкмоль/л) спостерігається в основному у хворих з патологією нирок. При нирковій недостатності її частота коливається від 5 до 50%,
У 0.1 0.5% випадків на<роне лечения ингибиторами АПФ развивается аши-онсвротический отек (агск Квинке), причем у женщин в 2 раза чаше, чем у мужчин.
У ряді випадків інгібітори АПФ можуть викликати піооенію (частіше лейкопенію. рідше тромбе-і паніїтопенію). NK«..шизм цієї НЛР пов'язаний з тим. що олнім і"1 субстратів для АПФ служить пептид, що циркулює в крові N-апетил-серил-аспаргил-лизил-иролин - негативний регулятор темопо:)за. При блокаді ферменту кількість пептиду в крові може збільшуватися. При терапії інгібіторами АПФ moiviзустрічатися і такі неепепіфічеекіе побічні: хрфекти. як запаморочення, біль голови, стомлюваність, слабкість. диспепсичні явища (нудота, пронос), порушення смакових ошушений, шкірні висипання та ін.
Застосування інгібіторів АПФ у 11 та Ш триместрах вагітності призводить до розвитку гіпогензії. типоплазії черепа, анурії, оборотної та незворотної ниркової недостатності та смерті плода. Крім кого, можливі зменшення навколоплідної рідини, розвиток контрактур суглобів, черепно-липових деформацій та гіпоплаші легень.
Протипоказання до застосування інгібіторів ЛПФ
Абсолютні:непереносимість препаратів: алергічні реакції; вагітність та лакгапія; двосторонній сгеноз ниркових артерій (збільшується ймовірність різкої гіпогензії). тяжка хронічна ниркова недостатність (сироватковий креатин ін вище 300 мкмоль/л), виражена (вище 5,5 мкмоль/л) гієркаліємія; гіпертрофічна кардноміопатія з обструкцією факту лівого шлуночка, що виносить: 1емодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана; констриктивний перикардит; трансплантація внутрішніх органів
Відшю/темні: гіптензія;помірна хронічна ниркова недостатність; помірна (5,0-5.5 мкмоль/л) гіперкатіємія, подагрична нирка (надаючи урикозуричну дію, інгібітори АПФ можуть прискорити зростання урптних зимової): цироз печінки; хронічний активний гепатит; облітеруючий агероск-леро! артерій нижніх кінцівок; тяжкі обструктивні захворювання легень.
Взаємодія інгібіторів.ЛПФ з іншими.JIC(Тайд. 16.7)
Фармакокінетична взаємодія інгібіторів АПФ найбільш значуща з антацидами. містять гідроокис алюмінію або магнію. "Ці антапіди порушують всмоктування зі шлунково-кишкового тракту каптонрілу та (розиноприду).
Артеріальна гіпертензія ♦ 215
Для клінічної практики важливішою є фармакодинамічна взаємодія інгібіторів АПФ з іншими, відмінними від них за механізмом дії, групами препаратів.
Таблиця 16.7. Фармакодинамічна взаємодія інгібіторів АПФ з ЛЗ інших груп
|
Взаємодія |
Примітка" |
|
|
Протидіабеті-чсскнс засоби IHHCY.THH.ПрОТП- водніеульфо нілсечовини) |
Посилення цукро-знижувального дейег-вію | |
|
Діуретики (крім імввйхарф-татошнх) |
Збільшення ризику г і по ген шн |
Днурсгики бажано скасувати за 2-3; шя до на шачештя іш іонторів ЛПФ. При недостатній ефективності іш ібіторів ЛПФ додатково ваеначають діуретики. але не менше ніж та 2 год до призначення інгібіторів ЛПФ, [. якщо попередня відміна діуреііков неможлива. то інгібітори ЛПФ призначаю! спочатку в мінімальній jo-ті |
|
Калійєберетато щі діуретики |
Збільшення рієка рашнгня гнперка-лнемії. особливо > хворих з хронічною нирковою цілою 1алючккью |
Небажана комбінація, потрібний неодноразовий контроль рівня калію в крові |
|
Препарати калію |
Підвищення ризику готування гштерка-шемін. особливо у хворих з хронічною нирковою нелюс-таючністю |
Небажана комбінація |
|
Препарати літію |
Зменшення ниркової ткекрегші літня і внаслідок йот© збільшення нею юк-сичності |
Небажана комбінація |
|
|3 - Л. тре ноб.токат о-ри |
Посилення карши протективного і гіпотензивного денст-вію |
Доцільна комбінація при лікуванні хронічної серцевої недостатності |
|
Ьлокатори Щ?ajpeiiepi11Ч1Ч1М1ренепюрів |
Посилення гнпотен знвното дії |
Доцільна гіпотензивна комбінація, необхідний контроль артеріального тиску при доборі дот препарат» |
|
Блоку юри крейда-.теннич кальцієвих кана.гов |
Посилення шпогенної дії |
Доцільна т іногендівна комбінація; краще переноситься. ніж кожний компонент окремо |
|
Ьлокатори рецепт ортв до ангіо-тенчину |
Підвищення титтотен-шшого. хар.шо- і ретьшротектившч ефектів |
Доцільна комбінація за високої активності РАЛС |
|
Пейродешики і грішшк. |
Посилення ihjioich-тиветого тффекга, можливість посгу-раної типотеншн |
Небажана комбінація. Копгроль АТ при boj-можності відміна інгібіторів ЛПФ |
216 -о* Клінічна фармакологія і фармакотерапія ♦ Розділ 16
Таблиця 16.7. Закінчення
Характеристика основних препаратівКаптоприл.Каптоприл слабко зв'язується з АПФ , що визначає призначення високих доз. Дія каптоприлу має найменшу тривалість у групі інгібіторів АПФ (6-8 год у порівнянні з 24 год у інших препаратів), але найбільш ранній настання ефекту, що дозволяє використовувати його сублінг-вально для екстреної терапії гіпертензивних станів. При прийомі каптоприлу під язик антигіпертензивний ефект розвивається через 5-15 хв. Від інших інгібіторів АПФ каптоприл відрізняє SH-rpynna, яка визначає його основні побічні ефекти - нефротоксичність та пов'язану з нею протеїнурію (при дозі понад 150 мг на день), холестаз, нейтропенію (як правило, у хворих з дифузними захворюваннями сполучної тканини та порушеною функцією нирок при тривалому застосуванні). Водночас SH-група сприяє прояву антиоксидантної дії каптоприлу, посилює коронарний кровотік та підвищує чутливість тканин до інсуліну.
Використання каптоприлу у хворих на гострий інфаркт міокарда призводить до достовірного зниження смертності. Тривале застосування препарату (більше 3 років) знижує ризик повторного інфаркту міокарда на 25%, а ризик смерті від нього на 32%.
Пробу з каптоприлом застосовують у радіонуклідній діагностиці реновас-кулярної гіпертензії та біохімічної діагностики первинного гіперальдо-стеронізму (хвороби Кона).
Еналаприлу печінці перетворюється на енаприлат (40-60% прийнятої внутрішньо дози), який добре зв'язується з АПФ.
При призначенні еналаприлу для лікування АГ за 2 - 3 дні необхідно відмінити діуретики, при неможливості цього - зменшити у 2 рази початкову
Артеріальна гіпертензія ♦ 217
дозу препарату (5 мІ). Перші дози еналаприлу мають бути мінімальними у хворих звихідно високою активністю РААС. Ефективність призначеної дози визначають кожні 2 тижні. Препарат призначають 1-2 рази вдобу.
Люннопрнлє активним метаболітом еіалаприлу. ЛД знижується через 1 годину після прийому препарату. При призначенні лізиноприлу І раз на судки його стабільна концентрація в крові досягається через 3 дні. Препарат виділяється нирками в незміненому вигляді, при [точковій недостатності має виражену кумуляцію (період напіввиведення зростає до 50 год). У пацієнтів похилого віку його концентрація в крові в 2 рази вище, ніж у молодих. При внутрішньовенному введенні антигієртензивна дія лізиноприлу починається протягом 15-30 хв, що дозволяє використовувати його для усунення гіпертонічних кризів,
Периндоприлє проліками і перетворюється на печінки на активний метаболіт периндоприлат (20% введеної дози периндоприду). який добре зв'язується із АПФ. Препарат послаблює гіпертрофію судинної стінки та міокарда. При його прийомі зменшується кількість субендокардіального колагену у серці.
Рнмннрілу печінці перетворюється на раміприлат. який добре зв'язується із АПФ. Важливе клінічне значення має дві фармакокінетичні особливості раміприлу - повільне виведення з організму та подвійний шлях елімінапії (до 40% препарату виводиться з жовчю). Однак при вираженій нирковій недостатності (швидкість клубочкової фільтрації 5-55 мл/хв) його дозу рекомендується зменшити вдвічі.
Основним показанням до застосування раміприлу є артеріальна гіпертензія.
Трандолопрнлза впливом на тканинний АПФ в 6-10 разів перевищує ена-даприл. Хоча трандолопрнл вважається проліками, він сам по собі має фармакологічну активність, але трандодаприлат у 7 разів активніший, ніж грандолоприл. Гіпотензивна дія препарату при одноразовому застосуванні триває до 48 год.
Моексіприлстає активним після біотрапсформапії в печінці мо-жеінрідат. На відміну від більшості інгібіторів АПФ до 50% можсипрі-ла виводи їх жовчю, що робить його безпечнішим у хворих з нирковою недостатністю.
Моексіприл застосовується переважно для лікування артеріальної гіпертензії, його антигіпертензивний ефект триває до 24 год.
Фозіопрідвідноситься до проліків. перетворюючись у печінці на активну речовину фозиноприлат. Препарат має подвійний шлях виведення - рівною мірою і через нирки, і через печінку. При нирковій недостатності збільшується виведення фозиноприду через печінку, а при печінковій – через нирки, що дозволяє не коригувати дозу препарату при цих захворюваннях у пацієнтів.
Препарат призначають 1 раз на день.
Фозиноприл рідко спричиняє сухий кашель, полому з появою такого ускладнення на тлі терапії будь-якими інгібіторами АПФ рекомендується переходити на фозиноприл.
218 -fr Клінічна фармакологія та фармакотерапія ♦ Розділ 16
Інгібітори АПФ або ангіотензинперетворюючих ферментів – це група лікарських засобів, які допомагають при гіпертонії. АПФ є речовиною, що трансформує ангіотензин першої групи у другу групу. У свою чергу ангіотензин II здатний підвищити тиск у хворого. Механізм впливу здійснюється двома методами, зокрема через звуження кровоносних судин або з виробленням нирками альдостеронів. Дана речовина здатна затримувати в організмі людини сіль та воду, що погіршує самопочуття та призводить до підвищення тиску крові.
Завдяки інгібіторам АПФ вдається блокувати вироблення та подальший негативний вплив ферменту. Препарату вдається уникнути вироблення ангіотензину другої групи. Часто їх використовують не тільки для вирішення проблеми з гіпертонією, а й для підвищення ефективності сечогінних засобів. Разом з діуретиками інгібітори АПФ здатні значно знизити в організмі людини кількість шкідливих солей та рідини.
Показати все
Ліки цієї групи від гіпертонії
Препарати такого типу успішно застосовують не один десяток років. У наш час перелік ліків суттєво розширився, а лікарі все частіше стали призначати засоби нового покоління, що відрізняються ще більшою ефективністю та мінімальним набором побічних ефектів.
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту стали використовувати ще 30 років тому. У свій час фахівці проводили дослідження, в якому брав участь препарат Каптоприл. Його дію порівнювали з деякими сечогінними засобами та бета-блокаторами. Всі препарати показали добрі результати при рятуванні від симптомів гіпертонії. Більше того, у хворих, які страждали на додаток до всього цукрового діабету, відзначалося значне поліпшення та відсутність ускладнень при використанні саме інгібіторів АПФ. Пізніше було проведено ще чимало різних тестів та досліджень, які показали ефективність даних лікарських засобів у боротьбі з гіпертонією.
Механізм дії інгібіторів такий, що ці лікарські засоби здатні суттєво знизити ризик смертності у пацієнтів з високим тиском. Крім того, вони запобігають розвитку інсультів та інфарктів, а також абсолютно всіх ускладнень, які можуть бути спричинені неполадками у роботі серцево-судинної системи. Усе це підтверджується численними дослідженнями вчених. Спочатку медики не покладали великих надій на подібні препарати. Проте їхня ефективність перевершила всі очікування фахівців. Нині інгібітори АПФ удосконалюються, і випускається значної кількості препаратів нового покоління. Здебільшого вони позбавлені багатьох побічних ефектів і стають все більш безпечними. Зараз інгібітори АПФ є найдієвішими засобами при боротьбі з гіпертонією у пацієнтів, які страждають на цукровий діабет.
Інгібітори відрізняються за своїм хімічним складом. Деякі з них працюють комплексно і здатні вирішити проблеми як з тривалою гіпертонією, так і з короткочасними її проявами, які можуть бути спричинені стресами або сильною емоційною напругою.
При гіпертонії, яка пов'язана з підвищеною активністю реніну в крові, інгібітори АПФ можуть спричинити різкі стрибки тиску. Але це не вважається критичним, тому часто лікарі призначають застосування подібних препаратів без попереднього аналізу на активність реніну.
Інгібітори АПФ можуть бути корисні при таких проблемах, як серцева недостатність, безсимптомні дисфункції лівого шлуночка, цукровий діабет, гіпертрофії лівого шлуночка, інфаркті міокарда, недіабетичної нефропатії, фібриляції передсердь та метаболічному синдромі.
Фахівці дуже добре відгукуються про препарати цього типу. Великим плюсом інгібіторів АПФ є їх ефективність для зниження артеріального тиску, а й захист внутрішніх органів хворого. Дані засоби можуть бути корисні для серця, нирок та мозку.
Засоби захисту серця
При постійно підвищеному тиску відбувається гіпертрофія міокарда та артеріальних стінок. Саме цей наслідок є найнебезпечнішим із усього, до чого може призвести гіпертонія. У свою чергу гіпертрофія випливає в дисфункцію лівого шлуночка як діастолічного, так і систолічного типу. Крім того, ця патологія стає причиною небезпечної аритмії, прогресування коронарного атеросклерозу та серцевої недостатності.
Усього цього можна уникнути, якщо приймати препарати із серії інгібіторів АПФ. Вони здатні скорочувати м'яз лівого шлуночка вдвічі краще за інші лікарські засоби від гіпертонічної хвороби. Все це покращує роботу серця та захищає його.
Під впливом гормону ангіотензину другого типу посилюється ріст клітин. АПФ-інгібітори пригнічують цей процес, чим запобігають гіпертрофії міокарда та судин.
Таблетки для покращення роботи нирок
Багато пацієнтів після того, як їм призначають препарати такого типу, хвилює питання про те, наскільки сильно інгібітори АПФ впливають на роботу нирок. Медики стверджують, що серед усіх наявних нині засобів для лікування гіпертонічного захворювання інгібітори АПФ найкраще здатні захистити цей орган.
Статистика свідчить про те, що майже 20% усіх людей, які страждають на гіпертонію, помирають через проблеми з нирками. Недостатність цього органу розвивається і натомість постійно підвищеного тиску. Якщо подивитися не проблему з іншого боку, виявляється, що у багатьох пацієнтів з хронічними патологічними недугами нирок згодом відзначаються ознаки гіпертонії.
Вважається, що інгібітори АПФ здатні максимально захистити нирки пацієнтів, у яких спостерігається підвищений вміст білка в сечі. Більше того, у хворих, які тривалий час лікуються подібними препаратами, з'являються ознаки покращення при хронічній нирковій недостатності. Як правило, подібне відзначається в тих випадках, коли людина не має різкого зниження АТ.
Інгібітори АПФ дуже ефективні і за такої проблеми, як реноваскулярна гіпертонія.
При такому захворюванні відбувається пошкодження ниркових судин. У поєднанні з сечогінними засобами інгібітори здатні ефективно контролювати рівень артеріального тиску у більшості пацієнтів. Тим не менш, у медицині вже траплялися випадки, коли подібне поєднання лікарських засобів давало зворотний ефект. Це відбувалося лише у тих ситуаціях, коли у хворого працює лише одна нирка.
Препарат Кавінтон - інструкція із застосування.
Комбінована терапія
Препарати такого типу можна при необхідності поєднувати з іншими лікарськими засобами. Це буде актуальним для тих випадків, коли лікар вважає за доцільне посилити ефективність одного медикаменту за рахунок іншого. Наприклад, часто інгібітори АПФ разом з діуретиками демонструють чудові результати і швидко знижують підвищений тиск. Але тут треба бути дуже обережним, так як механізм дії сечогінних засобів влаштований таким чином, що препарати, що описуються, можуть занадто сильно знизити системний артеріальний тиск і ниркове кровопостачання. Якщо одного разу вже наголошувався на подібному ефекті, то пацієнтові намагаються не призначати цю комбінацію, щоб не посилювати ситуацію.
Якщо людина має протипоказання до використання діуретиків, їй можуть бути призначені антагоністи кальцію. Останні здатні розтягувати великі артерії. Для хворих на гіпертонію це дуже важливо. Особливо це стосується пацієнтів похилого віку.
Інгібітори ангіотензин перетворюючого ферменту нерідко використовують у комплексній терапії. Однак не можна не відзначити, що цей препарат має і масу позитивних відгуків при лікуванні підвищеного тиску тільки їм. Близько 50% хворих відзначають суттєве покращення від одних лише інгібіторів АПФ. Іншим доводиться поєднувати дані препарати з сечогінними засобами та антагоністами кальцію. Не можна не відзначити, що найменша чутливість до інгібіторів відзначається у людей похилого віку та пацієнтів із гіпореніновою формою недуги. Їм обов'язково призначають АПФ-інгібітори разом із сечогінними, антагоністами кальцію чи бета-блокаторами.
Наприклад, якщо поєднати раніше згаданий Каптоприл з сечогінним засобом, можна швидко знизити артеріальний тиск і домогтися його нормалізації на досить тривалий період. Лікарі відзначають, що така комбінація лікарських засобів дає можливість ефективно контролювати тиск навіть у тяжко хворих пацієнтів. Приблизно у 80% хворих з гіпертонією у важких стадіях відзначається повна нормалізація тиску під час використання Каптоприлу з сечогінним засобом чи антагоністом кальцію.
Класифікація медпрепаратів
Насамперед класифікація препаратів такого типу здійснюється за тривалістю їхнього впливу на організм пацієнта. До коротких інгібіторів АПФ відносять Каптоприл. Саме він вважається найяскравішим представником свого типу. Для лікування гіпертонії та підтримання АТ у нормальному стані тривалий час необхідно приймати подібний лікарський засіб досить часто, що може бути проблематичним. У свою чергу, коли пацієнту необхідно різко знизити високий тиск до нормального значення, Каптоприл із сечогінним засобом буде найкращим варіантом.
Як правило, дія короткочасних препаратів обмежена часовими рамками о 5-6 годині. Тобто артеріальний тиск може значно коливатись протягом доби. Якщо у пацієнта було діагностовано артеріальну гіпертензію, інгібітори з нетривалим ефектом можуть бути дуже незручними.
Серед препаратів середнього типу тривалості варто відзначити насамперед Еналаприл. Він здатний зменшити тиск на 12 годин. Тому гіпертонікам призначають препарати такого типу двічі на добу.
Список популярних ліків тривалої дії значно ширший. Це зумовлено тим, що вони дієвіші і зручніші, тому більше цінуються і лікарями, і пацієнтами. Сюди варто віднести Раміпріл, Лізінопріл, Періндопріл, Фозінопріл і Моексіпріл. Прийом лікарських засобів із цього списку дозволяє якісно контролювати рівень артеріального тиску.
Інгібітори АПФ відрізняються і за такою ознакою, як необхідність трансформації печінки. Деякі ліки не потребують того, щоб їхня активна речовина була перетворена в даному органі. Однак такі препарати, як Еналаприл та Лізіноприл, не є активними у вихідному вигляді. Вони активуються лише після того, як потраплять до печінки.
Класифікація інгібіторів АПФ здійснюється і за шляхами виведення. Тут можуть бути задіяні нирки, що відбувається у 80% випадків, або жовч. Деякі препарати виводяться з організму пацієнта одночасно двома способами. До останніх можна віднести Трандолаприл та Моескіпріл.
Класифікація грає величезну роль при виборі лікарем найбільш відповідного лікарського засобу для конкретного випадку. Наприклад, якщо у людини є проблеми з печінкою, їй краще використовувати лікарські засоби проти гіпертонії, які не впливатимуть на цей орган. Це можуть бути ті ліки, які виводяться без участі жовчі.
Перелік ефективних ліків
Сьогодні лікарі найчастіше призначають препарати нового покоління. Якщо пацієнту необхідно швидко зменшити артеріальний тиск, він може використовувати Еналаприл, який є лідером у своїй категорії. Він виводиться нирками та діє до 6 годин.
Ще одним популярним інгібітором АПФ короткого терміну дії є Каптоприл. Він здатний добре стабілізувати тиск, але приймати його доводиться по 3-4 рази на день у дозуванні, встановленому лікарем.
На відміну від двох попередніх препаратів, Лізіноприл має більш тривалий термін дії. Ці ліки працюють самостійно і йому не потрібно метаболізуватися у печінці. Виводиться Лізіноприл через нирки. Цей препарат підходить майже всім пацієнтам, у тому числі і тим, хто страждає на ожиріння і від проблем з нирковою недостатністю.
Популярними засобами для лікування гіпертонії є Моескіпріл та Трандолаприл. Вони протипоказані при печінковій недостатності, тому що виводяться з організму з жовчю.
Можливі побічні ефекти
Препарати з цієї категорії дуже ефективні та замінити їх практично неможливо. Однак деякі з них не лише нормалізують артеріальний тиск, а й дають небажані ефекти. Сюди потрібно віднести кашель, гіперкаліємію та гіпотензію.
Як і прийому багатьох інших лікарських засобів, використання інгібіторів може викликати алергічні реакції. Якщо у пацієнта вже одного разу спостерігався такий побічний ефект, подальший прийом інгібітору буде неможливим.
Принцип дії
Інгібітори АПФ пригнічують дію ангіотензин-перетворюючого ферменту, який перетворює біологічно неактивний ангіотензин I на гормон ангіотензин II, що має судинозвужувальну дію. Внаслідок впливу на ренін-ангіотензинову систему, а також посилення ефектів калікреїн-кінінової системи. інгібітори АПФмають гіпотензивний ефект.
Інгібітори АПФ уповільнюють розпад брадикініну, сильного вазодилататора, що стимулює розширення кровоносних судин за допомогою викиду оксиду азоту (NO) та простацикліну (простагландину I2).
Класифікація інгібіторів АПФ
- Препарати, що містять сульфгідрильні групи: каптоприл, зофеноприл.
- Дикарбоксилат-містять препарати: еналаприл, раміприл, хінаприл, периндоприл, лізиноприл, беназеприл.
- Фосфонат, що містять препарати: фозиноприл.
- Природні інгібітори АПФ.
Казокініни та лактокініни є продуктами розпаду казеїну та сироватки, які природним чином з'являються після вживання молочних продуктів. Роль у зниженні артеріального тиску незрозуміла. Лактотрипептиди Вал-Про-Про та Іле-Про-Про виробляються пробіотиками Lactobacillus helveticus або є продуктами розпаду казеїну і мають антигіпертензивний ефект. Інгібітори АПФ знижують тиск за рахунок зниження загального периферичного судинного опору. Серцевий викид та частота серцевих скорочень змінюються не сильно. Ці препарати не викликають рефлекторної тахікардії, характерної для прямих вазодилататорів. Відсутність рефлекторної тахікардії досягається завдяки встановленню рівня активації барорецепторів на нижчий рівень або активізації парасимпатичної нервової системи.
Клінічна користь інгібіторів АПФ
Побічні ефекти
Інгібітори АПФ добре переносяться, оскільки вони викликають менше ідіосинкразичних реакцій і не мають побічних метаболічних ефектів у порівнянні з бета-блокаторами та діуретиками.
Канадські дослідники повідомляють, що вживання інгібіторів АПФ на 53% підвищує у пацієнтів ризик падіння та переломів. Передбачається, що цей ефект препаратів може бути пов'язаний як зі зміною структури кісток, так і ймовірністю значного зниження тиску при зміні положення тіла.
Застосування інгібіторів АПФ у Росії
Використання інгібіторів АПФ у Росії розширилося після прийняття Урядом РФ постанови № 1387 від 05.11.1997 року «Про заходи щодо стабілізації та розвитку охорони здоров'я та медичної науки в Російській Федерації», яким було затверджено концепцію розвитку охорони здоров'я та медичної науки в Російській Федерації, в рамках якої Міністерству охорони здоров'я було доручено створити та реалізувати програму «Профілактика та лікування артеріальної гіпертонії в РФ», що МОЗ РФ і зробило. За період дії цієї програми в 2002 – 2008 роках на її реалізацію з бюджету було витрачено приблизно 3,6 млрд. руб. Як сама програма, і її реалізація були піддані критики. Критики вказують на те, що за період реалізації цієї програми захворюваність на ішемічну хворобу серця зросла на 26%, цереброваскулярними хворобами та інсультами – на 40%, і стверджують, що реалізація програми була спрямована на розкрадання грошей з державного бюджету, а не на покращення здоров'я людей . При цьому критики ігнорують такі факти:
- існування дешевих інгібіторів АПФ, які не мають негативних ефектів дорогих препаратів,
- підвищення внутрішньочерепного тиску при тривалому прийомі старих вазодилататорів, що захищаються ними,
- небезпека передозування, яка також існує і у старих препаратів, не тільки іАПФ,
- позитивний вплив іАПФ на зниження загальної захворюваності та смертності, внаслідок чого люди помирають у літньому віці від хвороб літнього віку.
Примітки
Посилання
- Сучасне лікування гіпертензії. Вибір лікування. Частина 1.
- Сучасне лікування гіпертензії. Вибір лікування. Частина 2.
- Сучасне лікування гіпертензії. Інгібітори АПФ.
| Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему ( C09.) | |
|---|---|
| Інгібітори АПФ | Каптоприл Еналаприл Лізіноприл Періндоприл Раміприл Хінапріл Беназеприл* Цилазаприл Фозиноприл Трандолаприл Спіраприл Делаприл* Моексіприл Темокаприл* Зофеноприл Імідаприл* |
| Інгібітори АПФ у комбінації з діуретиками |
Комбінації каптоприлу та діуретиків Комбінації еналаприлу та діуретиків |
| Інгібітори АПФ у комбінації з блокаторами кальцієвих каналів |
Комбінація еналаприлу та лерканідипіну Комбінація лізиноприлу та амлодипіну Комбінація периндоприлу та амлодипіну Комбінація раміприлу та фелодипіну Комбінація трандолаприлу та верапамілу Комбінація справаприлу та манідипіну |
| Антагоністи ангіотензину II | Лозартан Епросартан Валсартан Ірбесартан Тазосартан Кандесартан Телмісартан Олмесартана медоксоміл |
| Антагоністи ангіотензину II у комбінації з блокаторами кальцієвих каналів |
Комбінація валсартану та амлодипіну Комбінація олмесартану медоксомілу та амлодипіну Комбінація телмісартану та амлодипіну |
| Антагоністи ангіотензину II в інших комбінаціях |
Комбінація валсартану, амлодипіну та гідрохлортіазиду Комбінація валсартану та аліскірену |
| Інгібітори секреції реніну | Ремікірен* Аліскірен Комбінація аліскірену та гідрохлортіазиду |
| * - препарат не зареєстрований у Росії | |
Wikimedia Foundation. 2010 .
Дивитись що таке "Інгібітори АПФ" в інших словниках:
Діюча речовина ›› Гідрохлортіазид* + Раміприл* (Hydrochlorothiazide* + Ramipril*) Латинська назва Hartil D АТХ: ›› C09BA05 Раміприл у комбінації з діуретиками Фармакологічна група: Інгібітори АПФ у комбінаціях Нозологічна…
- (грец. anti проти + hyper + лат. tensio напруга; синоніми: гіпотензивні засоби) лікарські засоби різних фармакологічних класів, що мають загальну властивість знижувати підвищений системний артеріальний тиск і які знайшли застосування. Медична енциклопедія
Діюча речовина ›› Гідрохлортіазид* + Хінаприл* (Hydrochlorothiazide* + Quinapril*) Латинська назва Accuzide АТХ: ›› C09BA06 Хінаприл у комбінації з діуретиками Фармакологічна група: Інгібітори АПФ у комбінаціях Нозологічна… Словник медичних препаратів
Діюча речовина ›› Лізиноприл* (Lisinopril*) Латинська назва Lisinopril Stada АТХ: ›› C09AA03 Лізиноприл Фармакологічна група: Інгібітори АПФ Нозологічна класифікація (МКЛ 10) ›› I10 I15 Хвороби, характеризуються Словник медичних препаратів
Діюча речовина ›› Периндоприл* + Індапамід* (Perindopril* + Indapamide*) Латинська назва Noliprel АТХ: ›› C09BA04 Периндоприл у комбінації з діуретиками Фармакологічна група: Інгібітори АПФ у комбінаціях Нозологічна класифікація Словник медичних препаратів
Інформація - Медицина, фізкультура, охорона здоров'я
Інші матеріали по предмету Медицина, фізкультура, охорона здоров'я
ікозидів, додавання спіронолактону (доза його може досягати 250300 мг на добу) та/або інгібітора АПФ. У найважчих випадках проводять ультрафільтрацію, яка дає змогу видалити до кількох літрів рідини з організму.
Діуретики (насамперед петлеві та тіазидні) препарати першого ряду в лікуванні серцевої недостатності (як легкої, так і тяжкої). Вони є неодмінним компонентом будь-якої схеми терапії. Для подолання рефрактерності до петлевих діуретиків використовують інгібітори АПФ та спіронолактон. Обговорюється можливість комбінованого застосування останніх. При тяжкому набряковому синдромі можливе проведення ультрафільтрації.
ІНГІБІТОРИ АНГІОТЕНЗІН ПЕРЕТВОРЮЮЧОГО ФЕРМЕНТУ
Ці препарати посіли міцне місце у арсеналі засобів лікування систолічної серцевої недостатності. Інгібітор АПФ у комбінації з діу-ретиком показаний усім хворим із серцевою недостатністю. Численні дані свідчать про те, що інгібітори АПФ покращують
симптоматику та підвищують виживання хворих з серцевою недостатністю, тому призначення їх вважається обов'язковим у всіх випадках систолічної серцевої недостатності, незалежно від віку хворого.
Інгібітори АПФ підвищують фізичну працездатність. Вони значно підвищують виживання хворих з серцевою недостатністю тяжкою (дослідження CONSENSUS 1 ), легкою або помірною (терапевтичний напрямок дослідження SOLVD ) та легкою, або доклінічною (дослідження SAVE) (див. табл.Ю). Нещодавно в дослідженні AIRE (Acute Infarction Ramipril Efficacy) було показано, що в групі хворих з клінічними ознаками серцевої недостатності після інфаркту міокарда раннє (з 2 9-го дня захворювання) початок терапії інгібітором АПФ раміприлом сприяло значному зниженню смертності та уповільненню прогресу.
Важливо, щоб лікарі знали і про можливі побічні ефекти інгібіторів АПФ розвитку артеріальної гіпотонії після прийому першої дози препарату, порушення функції нирок, кашлю.
Гіпотонія, що вимагає відміни препарату, виникає при лікуванні інгібіторами АПФ нечасто. Навіть у хворих з тяжкою серцевою недостатністю вона спостерігається лише у 56% випадків. Проте після прийому першої дози препарату хворий повинен перебувати під наглядом медичної сестри або будь-кого з роственників, який може допомогти, якщо хворий поскаржиться на запаморочення.
Оцінювати функцію нирок слід до початку терапії інгібітором АПФ та протягом першого тижня лікування. Незначне підвищення в плазмі крові рівня креатиніну, яке спостерігається досить часто, не вимагає відміни препарату, і лише при вираженому збільшенні цього показника інгібітор АПФ скасовують.
Кашель важкий для оцінки симптом, оскільки він зустрічається у 30% хворих із серцевою недостатністю незалежно від виду лікування. Відміняти інгібітор АПФ через кашль доводиться дуже рідко. У таких випадках хворим слід призначити комбінацію гідролазину та нітратів.
У хворих із високим ризиком розвитку гіпотонії після прийому першої дози інгібітору АПФ, тобто. у тих, хто отримує 80 мг або більше фуросеміду на добу при рівні натрію в плазмі крові менше 134 ммоль/л або креатиніну 90 ммоль/л і більше, лікування інгібітором АПФ рекомендується починати в стаціонарі. В інших випадках його можна починати в амбулаторних умовах, якщо є можливість адекватного компетентного спостереження за хворим. При цьому немає необхідності контролювати артеріальний тиск, так як скарги хворого на раптове запаморочення служить більш точною ознакою побічного ефекту препарату.
ІНГІБІТОРИ АПФ
- 1-го покоління Каптоприл (капотен)
- 2-го покоління Еналаприл (ренітек, енап) Раміприл (тритаце) Періндоприл (престаріум)
Сприятливий ефект інгібіторів АПФ при серцевій недостатності пояснюють зниженням загального периферичного судинного опору за рахунок усунення дії ангіотензину II на рецептори судин, а також збільшенням вмісту брадикініну, що має судинорозширювальну дію. На відміну від багатьох інших вазодилататорів, інгібітори АПФ, як правило, не викликають рефлекторну тахікардію. Препарати цієї групи не тільки знижують вміст ангіотензину II у плазмі крові (ендокринна функція), але й впливають на місцеві ренін-ангіотензинові системи, які виявлені в різних органах, у тому числі серце (паракрінна функція). Завдяки цьому інгібітори АПФ перешкоджають прогресуванню дилатації лівого шлуночка і викликають зворотний розвиток його гіпертрофії.
У більшості досліджень, присвячених інгібіторам АПФ, препарати цієї групи застосовували при тяжкій застійній серцевій недостатності на додаток до діуретиків та серцевих глікозидів. Хоча отримані дані варіюють у досить широких межах, загалом інгібітори АПФ виявилися ефективними принаймні у 2/3 хворих. Вони збільшували толерантність до фізичного навантаження, сприяли впливу на гемодинаміку (зниження перед- та післянавантаження) і нейрогуморальний статус (підвищення активності реніну, зниження рівня ангіотензину II, альдостерону, норадреналіну). Однак найбільш важливим є той факт, що інгібітори АПФ збільшували виживання хворих на серцеву недостатність.
Загалом результати проведених досліджень демонструють доцільність застосування інгібіторів АПФ у хворих із низькою фракцією викиду.
Відомо, що ангіотензин II грає ключову роль розвитку серцевої недостатності. Ефективність інгібіторів АПФ пояснюється тим, що ця група препаратів перешкоджає перетворенню в плазмі крові і тканинах неактивного ангіотензину I в ангіотензин П, попереджаючи тим самим його несприятливий вплив на серце, периферичне судинне русло, нирки, статус.
Інгібітори АПФ у хворих на серцеву недостатність підвищують фракцію викиду: від 0,8% (каптоприл) до 4,1% (ліеїноприл).
Кардіальні гемодинамічні ефекти цих препаратів:
зниження перед- та постнавантаження, падіння артеріального тиску та частоти серцевих скорочень.
Кардіопротективні властивості: регресія гіпертрофії ЛШ серця, зменшення його дилатації та запобігання ремоделюванню ЛШ у хворих після інфаркту міокарда.
Антиаритмічний ефект: при прийомі каптоприлу число шлуночкових екстрасистолій зменшується в 4 рази.
Діуретичну дію інгібіторів АПФ можна порівняти з діуретиками. Відбувається нормалізація та запобігання електролітним порушенням. Виявлено нефропротективні властивості, особливо у хворих на артеріальну гіпертонію та цукровий діабет, вазопротекцію та антиоксидантний ефект (каптоприл).
Найважливішими напрямками дії інгібіторів АПФ є зниження рівня норадреналіну, вазопресину, блокада синтезу альдостерону, руйнування та інактивація брадикініну, пригнічення барорефлексів.
Ангіоневротичний набряк, пов'язаний з накопиченням під шкірою брадикініну: з'являється або після першої дози, або в перші 48 годин від початку лікування. Кашель (3-22% випадків) сухий і нерідко «гавкаючий» може з'явитися і на початку лікування, і значно пізніше, навіть через кілька місяців, змушуючи часом відмовлятися від застосування інгібіторів АПФ. Є дані, що нестероїдний протизапальний засіб суліндак (200 мг на добу) запобігає та пригнічує кашльовий рефлекс.
Гіпотензія виникає часто при тяжкій серцевій недостатності та високоренінової тяжкої гіпертонії у пацієнтів похилого та старечого віку з вираженим стенозом ниркових артерій та при застосуванні великих доз діуретиків. Ризик гіпотензії зменшують низькі початкові дози каптоприлу – 6,25 мг, еналаприлу – 2,5 мг. Є дані про перевагу периндоприлу у дозі 2 мг.
Виражена гіпотензія може лімітувати застосування інгібіторів АПФ. Якщо її причиною стали гіпокаліємія, гіпонатріємія, зневоднення, пов'язані зазвичай з неправильним застосуванням діуретиків,
а також різні тахіаритмії, слід відновити водно-електролітний баланс, нормалізувати ритм серця, зменшити дозу діуретиків і лише потім намагатись застосувати інгібітори АПФ.
Вихідна гіпотензія буває проявом нерозпізнаної пневмонії, рецидивуючої тромбоемболії легеневої артерії, термінальної фазою хронічної серцевої недостатності.
Гіперкаліємія, обумовлена блокуванням звільнення наднирниками альдостерону, найчастіше розвивається при поєднанні застосування з препаратами калію та калійзберігаючими діуретиками.
Прогресування ниркової недостатності відбувається переважно при початково порушеній функції нирок. Зростання креатиніну та протеїнурії змушує зменшити добову дозу інгібітору АПФ та ретельно стежити за рівнем креатиніну у плазмі крові та білка у сечі, особливо у перші дні та тижні прийому препаратів. Для таких хворих безпечніший фозиноприл.
КАПТОПРИЛ (КАПОТЕН) став «золотим стандартом» серед інгібіторів АПФ.
Містить сульфгідрильну групу, є активним агентом. Біодоступність – 60%, максимальна концентрація у плазмі крові – через годину при прийомі внутрішньо, при сублінгвальному – набагато раніше. У перші 4 години після прийому із сечею виділяється 2/3 прийнятого препарату, за добу - 95%. Максимальна концентрація вільного незв'язаного з білками каптоприлу в плазмі становить 800 нг/мл, а тотальна (разом з метаболітами) - 1580 нг/мл.
Після прийому 12,5 мг каптоприлу активність АПФ у плазмі падає на 40%, пригнічення триває до 3 годин. При хронічній серцевій недостатності оптимальний гемодинамічний ефект дає концентрація у плазмі крові 100-120 нг/мл вільного каптоприлу, що досягається середньою ефективною дозою 53 мг/добу.
Щоб уникнути побічних ефектів, починати лікування слід з дози 6,25-12,5 мг 2-3 рази на день, причому якщо одночасно хворий отримує діуретики, доза повинна бути 6,25 мг 2-3 рази на день, поступово її збільшують до оптимальною.
При хронічній нирковій недостатності (ХНН) та кліренсі креатині на 10-50 мл/хв звичайну дозу дають кожні 12-18 годин, а при кліренсі менше 10 мл/хв – кожні 24 години.
Для хворих із серцевою недостатністю початкова доза каптоприлу 6,25 мг та нижче з поступовим її збільшенням до 50-75 мг на добу.
Додавання каптоприлу або інших інгібіторів АПФ до терапії діуретиками у хворих із серцевою недостатністю підвищує її ефективність.
У деяких пацієнтів з дуже тяжкою серцевою недостатністю каптоприл може підвищувати на 25% рівень дигоксину в плазмі, що пов'язано з нирковою дисфункцією.
Протипоказання: виражені порушення функції нирок, азотемія, гіперкаліємія, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз єдиної артерії нирки, стан після трансплантації нирок, первинний гіперальдостеронізм, стеноз гирла аорти, спадковий набряк Квінке, вагітність, лактація каптоприлу та іншим інгібіторам АПФ.
Побічні ефекти, специфічні для каптоприлу, пов'язані з наявністю сульфгідрильної групи. Нейтропенія можлива при застосуванні високих доз, від яких фахівці відмовилися. Протеїнурія в 1% випадків виникає при дозі 150 мг на добу у пацієнтів, які перенесли ниркове захворювання.
Перекручення смаку і виразки на слизовій щік можливі в 2-7% випадків, ці явища дозозалежні. З високими дозами каптоприлу пов'язують появу колагенових захворювань, порушення імунної відповіді, а також збільшення титру антинуклеарних антитіл.
ЕНАЛАПРИЛ відноситься до несульфгідрильних інгібіторів АПФ другого покоління, яким властива тривала дія.
Після прийому внутрішньо препарат швидко всмоктується і гідролізується з утворенням енаприлату - високоспецифічного тривалого несул'фгідрільного інгібітора АПФ. Т 1/2 – близько 11 години. Елімінується переважно із сечею. Корекція дози при ХНН починається з клубочкової фільтрації нижче 80 мл/хв – 5-10 мг/добу, при падінні клубочкової фільтрації до 30-10 мл/хв – доза 2,5-5 мг/добу.
При серцевій недостатності рекомендується прийом 2,5 мг препарату протягом 3 днів із подальшим збільшенням дози до 5 мг на добу (в два прийоми). На другому тижні дозу препарату можна збільшити до 10 мг на добу, довівши за відсутності тяжкої гіпотензивної реакції до 20 мг на добу.
Для пацієнтів похилого віку початкова доза становить 1,25-2,5 мг на день з поступовим підвищенням до 5-10 мг на добу. При застосуванні першої дози необхідно моніторування АТ кожні 8 годин, щоб уникнути гіпотен зивної реакції.
Протипоказання та побічні ефекти аналогічні іншим інгібіторам АПФ.
Біодбступнос № 25-50%, прийом їжі не впливає на всмоктування препарату. Після одноразового прийому концентрація в крові досягає максимуму через 6-8 годин та збігається з максимальним гіпотензивним ефектом. Виділяється у незміненому вигляді із сечею. У літніх концентрація препарату в крові вдвічі вища, ніж у молодих.
ЛІЗИНОПРИЛ. У дозі 10 мг у хворих на артеріальну гіпертонію блокує активність плазмового АПФ на 80% у перші 4 години з поступовим зниженням до 20% до кінця доби. У хворих із серцевою недостатністю блокада активності РААС забезпечується дозами 1,25-10 мг/добу на 24 години.
При серцевій недостатності дози коливаються від 5 до 20 мг на добу. Щоб уникнути надмірної гіпотензивної реакції, краще починати з дози 2,5 мг, поступово підвищуючи її до максимальної. При ХНН та клубочковій фільтрації 30-10 мл/хв - 2,5-5 мг, а при кліренсі менше 10 мл/хв - 2,5 мг. Дослідження показують, що застосовуючи лізиноприл через 24 години від початку інфаркту міокарда протягом 6 тижнів, вдалося знизити смертність на 12%. Комбінація лізиноприлу з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно, дозволяє знизити смертність на 17%. У хворих, які отримали лізиноприл, гіпотензія розвинулася в 20% випадків, а в контрольній групі - в 36%.
Показання: артеріальна гіпертонія, серцева недостатність. Протипоказання та побічні ефектианалогічні іншим інгібіторам АПФ.
Раміпріл відноситься до передліків (prodrugs) і перетворюється в організмі в активний діацид раміприлат. Пригнічення тканинної системи РААС при прийомі еквівалентних доз каптоприлу та раміприлу в 2 рази вище у останнього.
Абсорбція при пероральному прийомі — 60%, у печінці перетворюється на активний метаболіт раміприлат, який при нормальній функції нирок виводиться із сечею. Після прийому 5 мг препарату пік концентрації спостерігається через 1,2 години та становить 18 нг/мл, а раміприлату – відповідно 3,2 години та 5 нг/мл. Період напіввиведення раміприлу – 5 годин, а активного метаболіту – 13-17 годин. Тканинна кінетика свідчить про тривалішу елімінацію препарату — до 110 годин. З сечею виділяється близько 60% раміприлу та його метаболітів, а з фекаліями – 40%. Максимум дії спостерігається протягом 4-6,5 години та триває більше 24 годин. Раміприлат у 6 разів сильніше блокує АПФ ніж раміприл.
Показання: артеріальна гіпертонія, серцева недостатність.
Лікування починають з дози 2,5 мг раміприлу одноразово або двічі на день. Хворим, які отримують діуретики, їх слід відмінити на 2-3 дні, або починати з дози 1,25 мг. При високому ризику гіпотензії та при дуже тяжкій серцевій недостатності лікування рекомендується починати також із дози 1,25 мг.
При зневодненні, зменшенні об'єму циркулюючої крові, гіпонатріємії перед застосуванням раміприлу вводять ізотонічний розчин хлориду натрію.
Для хворих з серцевою недостатністю доза раміприлу 5 мг еквівалентна каптоприлу 75 мг на добу.
Старечий вік, наявність ниркової та серцевої недостатності обумовлюють зменшення ниркової секреції раміприлу та його метаболітів, призводять до підвищення їх концентрації в крові, що потребує зменшення дози препарату до 2,5 мг на добу або через день.
При ХНН та клубочковій фільтрації нижче 40 мл/хв дозу препарату слід зменшити вдвічі.
ПЕРІНДОПРИЛ (ПРЕСТАРІУМ) — інгібітор АПФ пролонгованої дії. Не містить сульфгідрильної групи.
Метаболізуючись у печінці, перетворюється на активний метаболіт – периндопри-лат. 75% препарату виділяється із сечею, 25% – з фекаліями. Дія в організмі зберігається протягом доби. Початок дії – найчастіше через 1-2 години, пік ефекту (зокрема гіпотензивного) – через 4-8 годин. Одночасний прийом з їжею гальмує перетворення периндоприлу на периндоприлат. Зв'язування із білками становить 30%, що залежить від концентрації препарату. Т 1/2 препарату – 1,5-3 години, а його активного метаболіту – 25-30 годин.
У хворих із серцевою недостатністю периндоприл у дозі 7.-Амг/добу призводить до позитивних гемодинамічних зрушень — достовірного збільшення серцевого викиду, падіння ОПСС, тиску в легеневій артерії та легеневих капілярах.
При серцевій недостатності лікування починають із дози 2 мг на добу.
При артеріальній гіпертонії рекомендуються дози 1-Амг/добу з прийомом у ранкові години. У разі недостатнього ефекту дозу можна збільшити до 6-8 мг на добу або приймати препарат у комбінації з діуретиками (наприклад, індапамідом). У літніх хворих добова доза периндоприлу повинна бути не вищою за 2-4 мг. Препарат та його активний метаболіт у хворих на артеріальну гіпертонію та ХНН при тривалому застосуванні накопичуються в організмі. Тому таким хворим його призначають у дозі 2 мг на добу чи через день.
Протипоказання та побічні ефекти аналогічні іншим інгібіторам АПФ.
ІНГІБІТОРИ АПФ МОЖНА ЗАСТОСУВАТИ:
* як монотерапії при початкових стадіях серцевої недостатності;
* додаючи до терапії діуретиками та дигоксином при тяжкій серцевій недостатності;
* у вигляді комбінації з дигоксином, діуретиками та вазодилататорами при тяжкій серцевій недостатності.
ПОБОЧНІ ЕФЕКТИ І ОСНОВНІ ПРОТИПОКАЗАННЯ
Побічні ефекти, загальні для всіх інгібіторів АПФ: кашель, гіпотензія (особливо часто при стенозі ниркової артерії, тяжкій серцевій недостатності), зміна функції нирок, ангіоневротичний набряк, ниркова недостатність (часто при білатеральному стенозі ниркових артерій), гіпер калієм недостатності) або при застосуванні калійзберігаючих діуретиків, шкірні реакції.
Побічні ефекти, описані при застосуванні високих доз каптоприлу: протеїнурія, втрата смаку, ушкодження слизової оболонки рота, сухість у роті.
Протипоказання: ниркові – білатеральний стеноз ниркових артерій або аналогічні зміни, попередня гіпотензія, тяжкий стеноз аорти або обструктивна кардіоміопатія, вагітність.
Повернення до головної сторінки.
Повернення в КУНСТКАМЕРУ.
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ)
Препарати цієї групи поділяються на два покоління.
Перше покоління:
- каптоприл (каптоприл-КМП, капотен)
Друге покоління:
- еналаприл (ренітек, енам)
- квінаприл (аккупро)
- лізиноприл (диротон, лізопрес, лізорил)
- раміприл (тритаце)
- периндоприл (престаріум)
- моексиприл (моекс)
- фозиноприл (моноприл)
- цилазаприл (інхібейс)
Є також готові комбінації інгібіторів АПФ з тіазидовими діуретиками - наприклад, каптоприлу з гідрохлортіазидом (капозид), еналаприлу з гідрохлортіазидом (енап-Н, енап-HL).
Механізм дії та фармакологічні властивості інгібіторів АПФ.Перший препарат цієї групи (каптоприл) з'явився близько 30 років тому, але широкий спектр інгібіторів АПФ з різними властивостями створено порівняно недавно, а їхнє особливе місце серед засобів кардіоваскулярного профілю визначилося лише останніми роками. Інгібітори АПФ застосовуються головним чином при різних формах артеріальної гіпертензії та при хронічній серцевій недостатності. Є перші дані і про високу ефективність цих препаратів при ІХС та порушеннях мозкового кровообігу.
Механізм дії інгібіторів АПФ полягає в тому, що вони порушують утворення однієї з найпотужніших судинозвужувальних речовин (ангіотензину-II) таким чином:
Внаслідок значного зниження або припинення утворення ангіотензину-II різко послаблюються або усуваються такі найважливіші його ефекти:
- пресорна дія на судини;
- активація симпатичної нервової системи;
- гіпертрофія кардіоміоцитів та гладком'язових клітин судинної стінки;
- підвищене утворення альдостерону в надниркових залозах, затримка натрію та води в організмі;
- посилена секреція вазопресину, АКТГ, пролактину у гіпофізі.
Крім того, функцією АПФ є не тільки утворення ангіотензину-II, але й руйнування брадикініну, судинорозширюючої речовини, тому при пригніченні АПФ накопичується брадикінін, що сприяє зниженню тонусу судин. Зменшується також і руйнування натрійуретичного гормону.
Внаслідок дії інгібіторів АПФ зменшується периферичний опір судин, знижується перед- та постнавантаження на міокард. Посилюється кровообіг у серці, головному мозку, нирках, помірно збільшується діурез. Дуже важливо, що зменшується гіпертрофія міокарда та стінки судин (так зване ремоделювання).
З усіх препаратів тільки каптоприл і лізиноприл пригнічують АПФ безпосередньо самі, інші є «проліками», т. е. перетворюються на печінки на активні метаболіти, які й пригнічують фермент.
Усі інгібітори АПФ добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, їх приймають per os, але створені й ін'єкційні форми лізиноприлу та еналаприлу (вазотек).
Каптоприл має суттєві недоліки: коротку дію, внаслідок чого препарат слід призначати 3-4 рази на день (за 2 години до їди); наявність сульфгідрильних груп, які сприяють аутоімунізації та провокують завзятий сухий кашель. До того ж, каптоприл має найнижчу активність серед усіх інгібіторів АПФ.
Інші препарати (другого покоління) мають такі переваги: велика активність, значна тривалість дії (можна призначати 1 раз на день, причому незалежно від їди); відсутність сульфгідрильних груп, хороша переносимість.
Інгібітори АПФ вигідно відрізняються від інших гіпотензивних препаратів такими властивостями:
- відсутність синдрому відміни, як, наприклад, у клонідину;
- відсутність пригнічення центральної нервової системи, властиве, наприклад, клонідину, резерпіну та його препаратам;
- ефективне зменшення гіпертрофії лівого шлуночка, що усуває фактор ризику розвитку ішемії міокарда;
- відсутність впливу на обмін вуглеводів, завдяки чому їх доцільно призначати при поєднанні артеріальної гіпертензії з цукровим діабетом (у цих хворих вони є кращими); більше того, інгібітори АПФ важливі в лікуванні діабетичної нефропатії та профілактиці хронічної ниркової недостатності, тому що вони знижують внутрішньоклубочковий тиск і гальмують розвиток гломерулосклерозу (тоді як β-адреноблокатори посилюють медикаментозну гіпоглікемію, тіазидну діуреку;
- відсутність порушення обміну холестерину, тоді як β-адреноблокатори та тіазидні діуретики викликають перерозподіл холестерину, підвищують його вміст в атерогенних фракціях та можуть посилювати атеросклеротичну ураження судин;
- відсутність або мінімальна виразність пригнічення статевої функції, що зазвичай викликається, наприклад, тіазидними діуретиками, адреноблокаторами, симпатолітиками (резерпін, октадин, метилдофа);
- підвищення якості життя хворих, встановлене у численних дослідженнях.
Особливі фармакологічні властивості притаманні, зокрема, моексиприлу (моекс), який поряд із гіпотензивною дією ефективно підвищує щільність кісткової тканини, покращує її мінералізацію. Тому моекс особливо показаний при супутньому остеопорозі, особливо жінкам у менопаузі (у цьому випадку моекс слід вважати препаратом вибору). Периндоприл сприяє зменшенню синтезу колагену, склеротичних змін міокарда.
Особливості призначення інгібіторів АПФ.На першу дозу АТ не повинно знижуватись більш ніж на 10/5 мм рт. ст. у положенні стоячи. За 2-3 дні до переведення пацієнта на інгібітори АПФ доцільно припинити прийом інших гіпотензивних засобів. Починають лікування з мінімальної дози, поступово збільшуючи її. При супутніх захворюваннях печінки необхідно призначати ті інгібітори АПФ, які самі пригнічують даний фермент (переважно лізиноприл), оскільки перетворення інших препаратів на активні метаболіти порушується.
Режим дозування
При артеріальній гіпертензії:
- Каптоприл- Початкова доза 12,5 мг 3 рази на добу (за 2 години до їди), при необхідності разова доза збільшується до 50 мг, максимальна добова доза - 300 мг.
- Капозид, Каптопрес-Дарниця- Комбінований препарат; початкова доза 1/2 таблетки, далі - 1 таблетка 1 раз на день вранці (в 1 таблетці 50 мг каптоприлу та 25 мг гідрохлортіазиду, значна тривалість дії діуретика робить нераціональним частіше призначення протягом доби)
- Капозид-КМП- в 1 таблетці 50 мг каптоприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду. Приймається по 1 таблетці на добу, у разі потреби по 2 таблетки на добу.
- Лізіноприл- Початкова доза 5 мг (якщо лікування проводиться на фоні діуретиків) або 10 мг 1 раз на добу, далі - 20 мг, максимально - 40 мг на добу.
- Еналаприл- Початкова доза 5 мг 1 раз на добу (на фоні діуретиків - 2,5 мг, при реноваскулярній гіпертензії - 1,25 мг), далі 10-20 мг, максимально - 40 мг на добу (в 1-2 прийоми).
- Енап-Н, енап-НL- комбіновані препарати (в 1 таблетці «Енап-Н» - 10 мг еналаприлу малеату та 25 мг гідрохлортіазиду, в 1 таблетці «Енап-HL» - 10 мг еналаприлу малеату та 12,5 мг гідрохлортіазиду), застосовуються внутрішньо 1 раз на день 1 таблетці (енап-Н) або по 1-2 таблетки (енап-HL)
- Периндоприл- Початкова доза 4 мг 1 раз на добу, при недостатньому ефекті збільшується до 8 мг.
- Квінаприл- Початкова доза 5 мг 1 раз на добу, далі - по 10-20 мг.
- Раміприл- Початкова доза 1,25-2,5 мг 1 раз на добу, при недостатньому ефекті до 5-10 мг 1 раз на добу.
- Моексіприл- Початкова доза 3,75-7,5 мг 1 раз на добу, при недостатньому ефекті - 15 мг на добу (максимально 30 мг).
- Цилазаприл- Початкова доза 1 мг 1 раз на добу, далі 2,5 мг, можливе збільшення дози до 5 мг на добу.
- Фозиноприл- Початкова доза 10 мг 1 раз на добу, далі при необхідності 20 мг (максимально 40 мг).
Доза інгібіторів АПФ при артеріальній гіпертензії збільшується поступово, зазвичай, протягом 3 тижнів. Тривалість курсу лікування визначається індивідуально під контролем АТ, ЕКГ і зазвичай становить не менше 1-2 місяців.
При хронічній серцевій недостатності дози інгібіторів АПФ зазвичай у середньому вдвічі нижчі, ніж при неускладненій артеріальній гіпертензії. Це важливо для того, щоб не сталося зниження артеріального тиску і не виникла енергетично та гемодинамічно невигідна рефлекторна тахікардія. Тривалість лікування – до кількох місяців, рекомендується відвідування лікаря 1-2 рази на місяць, проводиться контроль артеріального тиску, ЧСС, ЕКГ.
Побічні ефекти.Трапляються порівняно нечасто. Після перших прийомів препарату може розвиватися запаморочення, рефлекторна тахікардія (особливо прийому каптоприлу). Диспепсія у вигляді незначної сухості у роті, зміни смакових відчуттів. Можливе підвищення активності печінкових трансаміназ. Сухий кашель, що не піддається корекції (особливо часто на каптоприл внаслідок наявності сульфгідрильних груп, а також внаслідок накопичення брадикініну, що сенсибілізує кашльовий рефлекс), переважає у жінок. Рідко – шкірний висип, свербіж, набухання слизової оболонки носа (переважно на каптоприл). Можливі гіперкаліємія та протеїнурія (при початковому порушенні функції нирок).
Протипоказання.Гіперкаліємія (рівень калію в плазмі крові більше 5,5 ммоль/л), стеноз (тромбоз) ниркових артерій (у тому числі єдиної нирки), наростаюча азотемія, вагітність (особливо другий та третій триместри через ризик тератогенної дії) та годування груддю , лейкопенія, тромбоцитопенія (особливо для каптоприлу)
Взаємодія з іншими препаратами
Раціональні комбінації.Інгібітори АПФ у значній кількості випадків можуть застосовуватися як монотерапія. Однак вони добре поєднуються з блокаторами кальцієвих каналів різних груп (верапамілом, фенігідіном, дилтіаземом та іншими), β-адреноблокаторами (пропранололом, метопрололом та іншими), фуросемідом, тіазидними діуретиками (як уже зазначалося, є готові комбіновані препарати. -Н та ін), з іншими сечогінними засобами, з α-адреноблокаторами (наприклад, з празозином). При серцевій недостатності інгібітори АПФ можна комбінувати із серцевими глікозидами.
Нераціональні та небезпечні комбінації.Не можна поєднувати інгібітори АПФ з будь-якими препаратами калію (панангін, аспаркам, калію хлорид тощо); небезпечні і комбінації з калійзберігаючими діуретиками (верошпірон, тріамтерен, амілорид), оскільки виникає ризик гіперкаліємії. Нераціонально одночасно з інгібіторами АПФ призначати глюкокортикоїдні гормони і будь-які НПЗЗ (ацетилсаліцилова кислота, диклофенак натрію, індометацин, ібупрофен і т. д.), так як ці засоби порушують синтез простагландинів, через які діють брадикініну; в результаті ефективність інгібіторів АПФ знижується.
Фармакоекономічні аспекти.Серед інгібіторів АПФ найбільше поширення мають каптоприл та еналаприл, що пов'язано з традиційною прихильністю до дешевших препаратів без оцінки співвідношень «витрати-ефективність» і «витрати-вигода». Проте спеціально проведені дослідження показали, що цільової добової дози (дози, на рівень застосування якої доцільно вийти) препарату еналаприлу – ренитека (20 мг) досягає 66% хворих, а цільової добової дози периндоприлу – престаріуму (4 мг) – 90% хворих, при Цьому вартість добової дози престаріуму приблизно на 15% нижче, ніж ренитека. А загальні витрати на всю терапію в групі зі 100 осіб у розрахунку на одного хворого, який досяг цільової дози, виявилися для дорожчого престаріуму на 37% нижчими, ніж для більш дешевого ренитека.
Підсумовуючи, слід зазначити, що інгібітори АПФ мають значні переваги перед багатьма іншими гіпотензивними засобами. Ці переваги зумовлені ефективністю та безпекою, метаболічною інертністю та сприятливим впливом на кровопостачання органів, відсутністю заміни одного фактора ризику іншим, порівняно нечастими побічними ефектами та ускладненнями, можливістю монотерапії, а за необхідності – гарною сполучністю з більшістю гіпотензивних препаратів.
У сучасних умовах, коли є значний вибір препаратів, доцільно не обмежуватися звичними і, як здається лише здавалося б, економічно вигіднішими для пацієнта порівняно недорогими препаратами каптоприлом та еналаприлом. Так, еналаприл, що виводиться з організму переважно нирковим шляхом, при порушеннях функції виділення нирок призначати ризиковано через небезпеку кумуляції.
Лізиноприл (диротон) є препаратом вибору у пацієнтів із супутньою патологією печінки, коли інші інгібітори АПФ не зможуть перетворитися на активну форму. Але при нирковій недостатності він, виводячись у незміненому вигляді із сечею, може кумулювати.
Моексіпірл (моекс) поряд з нирковою екскрецією виділяється значною мірою і жовчю. Тому при його використанні у хворих із нирковою недостатністю ризик кумуляції знижується. Препарат можна вважати особливо показаним при супутньому остеопорозі, особливо у жінок похилого віку.
Периндоприл (престаріум) та раміприл (тритаце) виділяються переважно печінковим шляхом. Ці препарати відрізняються гарною переносимістю. Їх доцільно призначати при кардіосклерозі.
Фозиноприл (моноприл) та раміприл (тритаце), як встановлено у порівняльному дослідженні 24 інгібіторів АПФ, мають максимальний коефіцієнт так званої кінцево-пікової дії, що вказує на найбільш високу ефективність лікування артеріальної гіпертензії цими препаратами.
Блокатори ангіотензинових рецепторів
Як і інгібітори АПФ, ці препарати знижують активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, але мають іншу точку застосування. Вони не зменшують утворення ангіотензину-II, а перешкоджають його впливу на рецептори до нього (1-го типу) у судинах, серці, нирках та інших органах. Тим самим усуваються ефекти ангіотензину-II. Основний ефект – гіпотензивний. Ці препарати особливо ефективно знижують загальний периферичний опір судин, зменшують поста навантаження на міокард та тиск у малому колі кровообігу. Блокатори ангіотензинових рецепторів у сучасних умовах мають велике значення для лікування артеріальної гіпертензії. Починають застосовувати їх і за хронічної серцевої недостатності.
Першим препаратом цієї групи був саралазин, створений понад 30 років тому. Зараз він не застосовується, оскільки діє дуже коротко, вводиться тільки у вену (будучи пептидом, руйнується в шлунку), може викликати парадоксальне підвищення АТ (оскільки іноді замість блокади викликає збудження рецепторів) і дуже алергобезпечний. Тому синтезовані зручні у застосуванні непептидні інгібітори ангіотензинових рецепторів: лосартан (козаар, брозаар), створений у 1988 р. та пізніші валсартан, ірбесартан, епрозартан.
Найбільш поширеним препаратом цієї групи, що добре зарекомендував себе, є лосартан. Він діє тривало (близько 24 годин), тому призначається 1 раз на добу (незалежно від їди). Гіпотензивна дія його розвивається протягом 5-6 годин. Терапевтичний ефект наростає поступово і досягає максимуму через 3-4 тижні лікування. Важлива особливість фармакокінетики лосартану – виведення препарату та його метаболітів через печінку (з жовчю), тому навіть при нирковій недостатності він не кумулює та може призначатися у звичайній дозі, але при патології печінки дози необхідно зменшувати. Метаболіти лозартану знижують рівень сечової кислоти у крові, який нерідко підвищують діуретики.
Блокатори рецепторів ангіотензину мають такі ж фармакотерапевтичні переваги, що вигідно відрізняють їх від інших гіпотензивних засобів, як і інгібітори АПФ. Недоліком слід вважати відносно високу вартість блокаторів рецепторів ангіотензинових.
Показання.Гіпертонічна хвороба (особливо при поганій переносимості інгібіторів АПФ), реноваскулярна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність.
Особливості призначення.Початкова доза лосартану при артеріальній гіпертензії - 0,05-0,1 г (50-100 мг) на добу (незалежно від їди). Якщо пацієнт отримує дегідратаційну терапію, доза лозартану зменшується до 25 мг (1/2 таблетки) на добу. При серцевій недостатності початкова доза становить 12,5 мг (1/4 таблетки) 1 раз на добу. Таблетку можна ділити на частини та розжовувати. Блокатори рецепторів ангіотензину можна призначати при недостатній ефективності інгібіторів АПФ після відміни останніх. Проводиться контроль артеріального тиску, ЕКГ.
Побічні ефекти.Трапляються порівняно нечасто. Можливі запаморочення, біль голови. Іноді у чутливих пацієнтів розвивається ортостатична гіпотензія тахікардія (ці ефекти залежать від дози). Може розвиватися гіперкаліємія, підвищуватись активність трансаміназ. Сухий кашель дуже рідкісний, оскільки не порушується обмін брадикініну.
Протипоказання.Індивідуальна підвищена чутливість. Вагітність (тератогенні властивості, може настати смерть внутрішньоутробного плода) та лактація, дитячий вік. При захворюваннях печінки з порушенням її функції (навіть в анамнезі) необхідно враховувати збільшення концентрації препарату у крові та зменшувати дозу.
Взаємодія з іншими препаратами.Як і інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину несумісні з препаратами калію. Не рекомендується і комбінація з калійзберігаючими діуретиками (загроза гіперкаліємії). При поєднанні з сечогінними препаратами, що особливо призначаються у високих дозах, необхідна обережність, оскільки гіпотензивна дія блокаторів рецепторів ангіотензинових значно посилюється.
Література
- Гаєвий М. Д. Галенко-Ярошевський П. А. Петров В. І. та ін. Фармакотерапія з основами клінічної фармакології / За ред. В. І. Петрова. - Волгоград, 1998. - 451 с.
- Горохова С. Г. Воробйов П. А. Авксентьєва М. В. Марківське моделювання при розрахунку коефіцієнта «витрати/ефективність» для деяких інгібіторів АПФ // Проблеми стандартизації в охороні здоров'я: Науково-практичний журнал, що рецензується. - М: Ньюдіамед, 2001.- № 4. - С. 103.
- Дроговоз С. М. Фармакологія на долонях. - Харків, 2002. - 120 с.
- Михайлов І. Б. Клінічна фармакологія. - С-Пб. Фоліант, 1998. - 496 с.
- Ольбінська Л. І. Андрущишина Т. Б. Раціональна фармакотерапія артеріальних гіпертензій // Російський медичний журнал. - 2001. - Т. 9, № 15. - С. 615-621.
- Соляник Є. В. Бєляєва Л. А. Гельцер Б. І. Фармакоекономічна ефективність моексу в поєднанні з остеопенічним синдромом // Проблеми стандартизації в охороні здоров'я: Науково-практичний журнал, що рецензується. - М: Ньюдіамед, 2001. - № 4. - С. 129.
Гіпертонія (артеріальна гіпертензія)- Найпоширеніша патологія серцево-судинної системи. Хвороби найбільш схильні люди старше 60 років. Гіпертонія характеризується стійким підвищенням артеріального тиску вище за відмітку в 140 на 90 мм.рт.ст.
Точні причини виникнення гіпертонії невідомі. Але медики стверджують, що є низка сприятливих факторів до розвитку недуги. Так, гіпертонії найбільш схильні люди, які страждають від надмірної маси тіла. Негативно позначаються на серцево-судинній системі та шкідливі звички.
Пристрасть до алкоголю та куріння підвищують можливість прогресування артеріальної гіпертензії на 30-60%. Не менш важливим аспектом є харчування. На думку кардіологів, гіпертонії найбільш схильні люди, які вживають надмірну кількість солінь, чорного чаю, кави, жирних страв. Буває, що артеріальна гіпертензія є наслідком захворювань сечовидільної або ендокринної систем.
Характерними симптомами гіпертонічної хвороби є:
- Болі в ділянці грудної клітки. Нерідко больовий синдром супроводжується прискореним серцебиттям та почуттям поколювання.
- Запаморочення та головні болі. Причому у хворого спостерігається підвищена чутливість до зовнішніх подразників. Навіть незначні шуми можуть викликати посилення запаморочення та болю в області потилиці.
- Набряклість. Зазвичай набрякають руки та ноги. Цікавим є той факт, що набряклість набагато частіше спостерігається у жінок-гіпертоніків.
- Шум у голові. Зазвичай цей симптом з'являється лише при підвищенні тиску. Якщо показники АТ у гіпертоніці нормалізуються, ознака зникне.
- Порушення пам'яті, підвищена стомлюваність, погіршення зору.
- Нудота.
Щоб діагностувати гіпертонію, пацієнту необхідно пройти комплексну діагностику. Обстеження передбачає відстеження стабільності підвищення артеріального тиску. Це потрібно для того, щоб виключити вторинність гіпертонії. Діагностика доповнює ЕКГ, рентгеном грудної клітки, здаванням аналізу сечі та крові. Обов'язково треба здати аналіз крові на холестерин, ЛПВЩ, ЛНЩ.
Лікування гіпертонії– комплексне та симптоматичне. Воно передбачає використання гіпотонічних медикаментозних засобів. Зазвичай застосовують тіазидні діуретики, сартани, інгібітори АПФ, антагоністи кальцію, бета-адреноблокатори.
Обов'язково хворому потрібно дотримуватися дієти. Дієтотерапія передбачає відмову від алкоголю, жирного м'яса, смажених страв, солінь, копченостей, будь-яких напівфабрикатів та деяких спецій. Раціон повинен складатися переважно з овочів, фруктів, ягід, свіжої зелені, нежирного м'яса, бобових, круп. Допускається вживання зеленого чаю та свіжих морсів.
Щоб підвищити ефективність терапії, необхідно доповнити її помірною фізичною активністю. Відмінно підійде ЛФК, піші прогулянки, йога, дихальна гімнастика, плавання. Бажано уникати підвищених фізичних навантажень, а під час занять стежити за пульсом та загальним самопочуттям.
