французька

Гектор Мало (Ектор Анрі Мало, фр. Hector Henri Malot; 20 травня, Ла-Буй, департамент Нижня Сена, Франція - або 18 липня, Фонтене-су-Буа, департамент Сена, Франція) - французький письменник.

Син нотаріуса. Здобув юридичну освіту. Почав літературну діяльність журнальними нарисами та нотатками. Друкувався з . Серед романів Мало особливо відомі написані для підлітків і перекладені багатьма мовами романи: «Ромен Кальбрі» ( , російський переклад , ), «Без сім'ї» ( , російський переклад ) і «В сім'ї» ( , російський переклад ). Два останні премовані Французькою академією. Їхні герої приваблюють жвавістю, сміливістю та добротою, життя французьких бідняків показано достовірно, сюжети цікаві. Повість «Без сім'ї» стала у Франції класичною дитячою книгою, за якою у школах вивчають рідну мову.

Найбільш популярні твори:

• Трилогія «Жертви кохання» (1859-1866)
• "Ромен Кальбрі" (1869)
• "Без сім'ї" (1878)
• «У сім'ї» (1893)

Мало з великим успіхом вів літературний фейлетон у «Opinion nationale», пропагував там же фізичну працю та англійську систему виховання; ці ж погляди він виклав у своїй книзі La Vie moderne en Angleterre. Перші романи "Les Amants", "Les Epoux" та "Les Enfants", що склали разом серію "Victimes d'amour" ("Жертви кохання"), відразу зробили Мало популярним. З інших його романів видаються: “Les Amours de Jacques”, “Un beau-frere”, “Une bonne affaire”, “Un mariage sous le second Empire”, “Cara”, “Sans famille”, “Docteur Claude”, “ Seduction, Mondaine, Mariage Riche, Justice, Mere. Мало – великий реалістичний талант, що примикає до школи Оноре де Бальзака. Його картини життя нагадують швидше за все фотографічні портрети на повний зріст; але оскільки він вміє вибирати драматичні сюжети, то його протоколювання життєвих деталей завжди багато цікавого. Йому бракує істинно артистичного темпераменту, внаслідок чого тонкі психологічні теминабувають у його романах зовнішній, мелодраматичний характер, як, напр., одному з його найвідоміших романів - «Justice». Багато романів Мало були прижиттєво перекладені російською мовою. Ідеологічно дитячі романи Мало - проповідь соціальної «гармонії» на основі пом'якшення класових протиріч через розвиток філантропії: сцени важкого життя декласованого люмпенпролетаріату («Без сім'ї»), текстильників («У сім'ї») та гірників («Без сім'ї»), дрібних орендарів там же), написані часом досить яскраво і правдиво, змінюються солодкими і наскрізь фальшивими фіналами, де добрі леді і фабриканти, що розкаялися, не відмовляючись, зрозуміло, від своїх доходів, примудряються малими діяннями ощасливити всіх зацікавлених дійових осіб. У цьому відношенні особливо характерний фінал «У сім'ї», що нагадує фінали дитячих повістей Барнета («Маленький лорд Фаунтлерой») та інших представників буржуазної літератури для дітей.

Екранізації та видання

• Без сім'ї (мультфільм, 1970, Японія)
• Бездомна дівчинка Ремі (мультфільм, 1996, Японія)
• Історія Перрін (мультфільм, 1978, Японія)

Дореволюційні видання роману «Без сім'ї» російською мовою

з бібліотечними шифрами Російської державної бібліотеки (був. Ленінки; місто Москва)

Зовнішні як « Без сім'ї»:

1) перероб. Вл. Суходільський (Одеса: Світоч, 1927) U 219/195

2) переведення в сокращ. О. Н. Попової (СПб.: О. Н. Попова, 1904) Т 5/66

3) перев. С. Іванчиною-Писарєвою (СПб.: журнал «Нашим дітям», «Копійка», 1911) Т 1/839 (цей переклад зброшурований у два випуски - № 7 та № 9)

4) переклад А. Н. Різдвяної (СПб.-М.: М. О. Вольф, 1910) U 61/318

5) переведення в сокращ. А. Круковського (СПб.: Вольф; Пороховщиків, 1897) А 245/268

6) перероблено С. Брагінською (СПб.: тип. Будинки прим. малол. бідних, 1901) М 36/360

Згладжений як « Безрідний»:

7) складений А. К. Розельон-Сошальський (СПб.: Стасюлевич, 1892) А 171/760

Під заголовком « Пригоди Рене Мелігана»

8) перекладач не вказано (М.: Ситін, 1891, 1899) А 162/513 (ПОВНИЙ КОМПЛЕКТ ІЛЮСТРАЦІЙ Еміля Байара; найпристойніший з усіх дореволюційних перекладів)

• У творі «Без сім'ї», найвідомішої та найпопулярнішої повісті Гектора Мало, існує постійний образ дороги, дороги життя, дороги набуття сім'ї. На цій дорозі проходять етапи життя хлопчика Ремі: вчення, дорослішання, набирання досвіду, виживання і, нарешті, набуття сім'ї. Ремі насправді весь час із сім'єю, але вона неофіційна: матінка Барберен, Віталіс і Капі, Маттіа, містер Акен та його діти, і лише наприкінці він знаходить справжню сім'ю, при цьому не забуваючи про минулі «рідні».

Посилання

• Гектор Мало (англ.) Internet Movie Database

Без сім'ї

Читається за 10-15 хв

Оригінал - за 7-8 год

Частина перша

Головний герой - восьмирічний Ремі - проживає у французькому селі, удвох з матір'ю, яку він називає матінка Барберен. Її чоловік, муляр Барберен, живе та працює в Парижі. Ремі не пам'ятає, щоб він колись приїжджав Якось із Барбереном на роботі трапляється нещастя, і він потрапляє до лікарні.

Щоб отримати компенсацію, Барберен подає до суду господаря. Його дружині доводиться продати корову, годувальницю сім'ї, щоб сплатити судові витрати, але суд Барберен програє та повертається додому.

Ставши калікою, він більше не може працювати.

З поверненням Барберена Ремі з жахом дізнається, що не рідний син, а прийомний. Якось Барберен знайшов на вулиці п'ятимісячну дитину, на одязі якої були зрізані мітки. Барберен запропонував взяти хлопчика себе, доки знайдуться його батьки. Судячи з одягу, дитина була з багатої сім'ї і Барберен розраховував на хорошу винагороду. Тоді в сім'ї Барберен народився син, і дружина Барберена змогла годувати двох. Але син Барберенов незабаром помер, і жінка прив'язалася до Ремі, забувши, що він не рідна дитина. Тепер Ремі стає тягарем і Барберен вимагає, щоб дружина віддала його до притулку.

Барберен піддавшись на вмовляння дружини, вирішує просити в адміністрації села посібник для Ремі. Але він зустрічає бродячого артиста Віталіса, мандруючого з мавпочкою та трьома собаками, заробляючи собі життя цирковими уявленнями. Віталіс пропонує купити у Барберена Ремі, щоб зробити з нього свого помічника. Не давши хлопчику попрощатися з жінкою, яку любить як рідну матір, Барберен продає Ремі.

Подорожуючи з Віталісом, Ремі доводиться страждати від голоду і холоду, але артист виявляється доброю і мудрою людиною, і Ремі від щирого серця любить свого господаря. Віталіс навчив хлопчика читати, писати, рахувати, показав ази нотної грамоти.

Віталіс та Ремі приходять до Тулузи. Під час вистави поліцейський вимагає вдягнути намордники на собак. Отримавши відмову, правоохоронець відправляє Віталіса на два місяці до в'язниці. Тепер господарем трупи стає Ремі. Не маючи достатнього досвіду, хлопчик майже нічого не заробляє і артистам голодувати.

Якось, репетуючи з тваринами на березі річки, Ремі бачить жінка, яка плаває нею на яхті. Поруч із жінкою хлопчик, прикутий до ліжка. Власникам яхти сподобалися мандрівні артисти, а дізнавшись про їх історію, жінка пропонує залишитися жити в них, щоб розважати її хворого сина Артура. виявилася англійкою на ім'я місіс Мілліган. Вона розповідає Ремі, що її старший син зник за загадкових обставин. Чоловік у цей час був при смерті, і розшукувати дитину взявся його брат Джеймс Мілліган. Але він був зацікавлений, щоб дитина знайшовся, оскільки у разі бездітності брата, він успадковує титул і стан. Але тут місіс Мілліган народила другого сина, який виявився слабким і болючим. Любов і турбота матері врятували хлопчика, але він прикутий до ліжка через туберкульоз стегна.

Поки Віталіс перебуває у в'язниці, Ремі живе на яхті. Він переймається любов'ю до місіс Мілліган та Артуру, вперше в житті йому живеться спокійно та безтурботно. Він щиро заздрить Артуру, що в нього є любляча мати. Місіс Мілліган та Артур дуже хочуть, щоб Ремі залишився з ними, але Ремі не може покинути Віталіса. Місіс Мілліган пише Віталісу листа, щоб він після звільнення приїхав до них на яхту.

Як не просять Міллігани залишити Ремі у них, Віталіс не погоджується, і у Ремі знову починається життя, повне поневірянь і поневірянь. Одну із зимових ночей вони проводять у лісовій хатині дроворуба. Двоє собак йдуть у ліс і пропадають. Трупа позбавляється двох артистів, і без того убогі заробітки падають. Невдовзі від холоду вмирає мавпочка. Віталісу приходить думка, що це покарання за те, що він не залишив Ремі у місіс Мілліган.

Тепер тільки з одним собакою Віталіс та Ремі приходять до Парижа. Там Віталіс вирішує відправити Ремі до свого знайомого італійця Гарафолі, щоб той навчив хлопчика грати на арфі, а сам даватиме уроки музики і навчить нових собак.

У Гарафолі Віталіса та Ремі зустрічає негарний хлопчик років десяти на ім'я Маттіа. Віталіс залишає Ремі з ним, а сам вирушає у справах. Поки Віталіс був відсутній, Маттіа розповів, що він італієць із бідної родини, Гарафолі взяв його до себе в учні. Хлопчики співають та грають на вулицях, а виручку віддають своєму вчителю. Якщо вони приносять замало грошей, Гарафолі їх б'є і не годує. У цей час приходять учні Гарафолі, і Ремі бачить, як жорстоко з ними поводяться. Під час прочуханки одного з учнів приходить Віталіс і загрожує Гарафолі поліцією. Але у відповідь він чує загрозу одне ім'я, і ​​Віталісу доведеться червоніти від сорому.

Віталіс забирає Ремі, і вони знову вирушають поневірятися. Якось уночі, знесилівши від голоду і холоду, Ремі засинає. Його ледь живе знаходить садівник Акен і приводить у свою сім'ю. Він також повідомляє страшну звістку: Віталіс помер. Почувши історію Ремі, Акен пропонує жити з ними. Дружина в нього померла, і садівник живе з чотирма дітьми: двома хлопчиками та двома дівчатками. Молодша Ліза була німа. У чотири роки вона через хворобу втратила дар мови.

Щоб встановити особистість Віталіса, поліцейський з Ремі та Акеном звертаються до Гарафолі. Справжнє ім'я Віталіса було Карло Бальзані, він був одним із найвідоміших оперних співаків Європи, але через втрату голосу пішов із театру. Він опускався все нижче, доки не став дресирувальником собак. Пишаючись своїм минулим, Віталіс віддав би перевагу смерті, ніж припустив би розкриття своєї таємниці.

Ремі залишається жити в Акена. Він нарівні з членами сім'ї працює у саду. Садівник та його діти дуже прив'язуються до хлопчика, особливо Ліза.

Минуло два роки. На сім'ю садівника обрушується нещастя - ураган побив квіти, які Акен продавав, і сім'я залишається без засобів для існування. Також Акена нічим погашати давній кредит, і його садять на п'ять років у боргову в'язницю. Дітей забирають до себе родичі, а Ремі доводиться взяти свого собаку і знову стати мандрівним артистом.

Частина друга

Прийшовши до Парижа, Ремі випадково зустрічає там Маттіа. Від нього він дізнається, що Гарафолі побив до смерті одного зі своїх учнів і посадили його у в'язницю. Тепер Маттіа теж доводиться бродити вулицями. Хлопчики вирішують разом давати концерти. Маттіа чудово грає на скрипці, і заробітки стають набагато більшими. Принагідно він примудряться отримувати уроки музики та вдосконалювати свою гру. Ремі мріє купити корову для матінки Барберен.

Заробивши гроші, хлопчики вибирають корову та приводять її до Барберенів. Прийомна мати весь цей час сумувала за Ремі. Вона повідомляє йому, що Барберен зараз перебуває у Парижі. Він зустрів людину, яка розшукує Ремі за дорученням його сім'ї. Ремі з Маттіа вирішують іти до Парижа.

У Парижі Ремі дізнається про смерть Барберена, але в передсмертному листі дружині він повідомив адресу батьків Ремі, які мешкають у Лондоні. Ремі та Маттіа їдуть до Лондона.

За вказаною адресою хлопчики знаходять сім'ю на прізвище Дрісколл. Члени сім'ї: мати, батько, четверо дітей та дідусь, виявляють абсолютну байдужість до знайденої дитини. По-французьки говорить тільки батько. Він розповідає Ремі, що його вкрала дівчина, яка вирішила помститися за те, що батько Мало без сім'ї короткий змістз нею не одружився. Оскільки Маттіа володіє англійською мовоюРемі спілкується зі своєю сім'єю через нього.

Маттіа та Ремі відправляють спати в сарай. Хлопчики зауважують, що в будинок заходять якісь люди, заносять речі, які родина Дрісколл ретельно ховають. Маттіа розуміє, що Дрісколи скупники краденого. Коли він повідомляє про це Ремі, той жахається. У хлопчиків закрадається підозра, що Ремі зовсім не їхній син.

Родина Дрісколл не в змозі прогодувати ще двох, і Ремі з Маттіа дають виставу на вулицях Лондона. Увага Дріскола привертає собака Ремі. Він вимагає, щоб із нею ходили вулицею його сини. Кілька днів хлопчики виступають самі, але одного дня батько дозволяє Маттіа і Ремі взяти собаку з собою. Несподівано собака зникає, а повертається із шовковими панчохами в зубах. Ремі розуміє, що хлопчики Дрісколл навчили собаку красти. Батько пояснює, що це дурний жарт, і більше він не повториться.

Щоб вирішити свої сумніви Ремі пише лист матінці Барберен із проханням описати одяг, у якому його знайшли. Отримавши відповідь він розпитує батька, але той дає те саме опис речей. Ремі з жахом: невже люди, які до нього абсолютно байдужі, і є його сім'я?

Якось до Дріскола приходить незнайомець. Маттіа підслухавши розмову, повідомляє Ремі, що це Джеймс Мілліган, брат покійного чоловіка пані Мілліган, дядько Артура. Також він повідомляє, що завдяки турботам матері Артур погладшав.

Влітку Дрісколи вирушають торгувати країною, взявши з собою Маттіа і Ремі. Вибравши момент, хлопчики збігають і повертаються до Франції. Там вони вирішують знайти пані Мілліган. Під час пошуків хлопці потрапляють до села, де мешкає Ліза. Але Лізи там не було. Родичі прилаштували дівчинку жити до багатої жінки, яка плаває річкою на яхті.

Місіс Мілліган з Артуром та Лізою хлопчики знаходять у Швейцарії. На радість Ремі Ліза почала говорити. Побоюючись Джеймса Міллігана, спочатку з місіс Мілліган зустрічається Маттіа. Хлопчики поселяються в готелі і за кілька днів місіс Мілліган запрошує їх до себе. Там же виявляється матінка Барберен. Вона приносить одяг, у якому знайшли Ремі. Також туди запрошено і Джеймса Міллігана. Місіс Мілліган представляє Ремі як свого старшого сина, якого вкрав Дрісколл за наказом Джеймса Міллігана.

Французький письменник Гектор Мало (1830–1907 рр.) створював соціальні романи («Без сім'ї», «У сім'ї» та ін.), які відрізнялися захоплюючим та напруженим сюжетом. У цьому творі розповідається про сина рибалки, який мріє стати моряком, про його мандри, про переломні моменти його життя, страждання, сумніви у виборі життя.

Серія: Книги на всі часи (Енас)

Хлопчик Ремі – підкидьок. Він не знає, хто його батьки, і блукає світом у їх пошуках. На його частку випадає безліч прикрощів і негараздів, але чуйне серце маленького бродяги як магнітом притягує до нього людей. За допомогою вірних друзів йому вдається зробити безліч добрих справ та знайти свою сім'ю.

Гектор Мало

Біля Берсійської застави, як це часто буває по суботах у середині дня, зібралися сільські екіпажі. Візки з вугіллям, вози з бочками, вози з сіном і соломою довгим хвостом тяглися в чотири ряди вздовж набережної, чекаючи акцизного огляду і поспішаючи встигнути до міста напередодні неділі.

Серед цієї низки виділявся дивний, смішний і навіть жалюгідний на вигляд візок, що нагадує фуру мандрівних комедіантів, та й то з наймудріших: на легкий дерев'яний кістяк-раму натягнуте було грубе полотно, верх споруджений із просмоленого картону, і все це котилося на чотирьох низьких. колесах.

Насамперед, мабуть, полотно було пофарбоване в блакитний колір, але згодом воно так зіпсувалося, засолилося і обтріпалося, що про його початковий колір залишалося тільки здогадуватися. Написи на чотирьох сторонах фури теж можна було швидше розгадати, ніж прочитати: від перших трьох написів - грецькою, німецькою та італійською мовами - залишилися лише останніми.

Гектор Мало

Ромен Кальбрі

Знаючи моє теперішнє становище, не слід думати, що доля балувала мене з дитинства. Батьки мої, хоча це слово може здатися дещо пихатим, були рибалками. Батько був одинадцятою дитиною в сім'ї, і дідові варто було великих трудів поставити всіх на ноги, тому що ремесло рибалки - одне з найважчих, а дохід від нього дуже невеликий. Непосильна праця та небезпека - справжня доля рибалки, а заробіток - лише справа випадку.

Вісімнадцяти років батько був узятий на морську службу, що у Франції вважається свого роду військовою повинностю; таким шляхом держава змушує служити собі всіх моряків упродовж тридцяти двох років – з вісімнадцяти до п'ятдесятирічного віку. Ідучи з дому, батько не вмів ні читати, ні писати. Повернувся старшим унтер-офіцером, тобто дослужився до найвищого чину, який міг отримати моряк, який не закінчив державного морського училища.

Пор-Дье – містечко, де я народив…

Гектор Мало

Без сім'ї

Г. МАЛО І ЙОГО ПОВЕСТЬ «БЕЗ РОДИНИ»

Повість "Без сім'ї" належить перу відомого французького письменника Гектора Мало (1830-1907). Г. Мало є автором багатьох книг. Деякі з них були написані для дітей та юнацтва, але жодна не принесла йому такої популярності та визнання, як повість «Без сім'ї», що вийшла 1878 року.

У повісті багато що по праву привертає увагу юних читачів: і цікавий сюжет, і незвичайність долі героїв, і різноманітне суспільне тло, і, нарешті, жива, зрозуміла мова автора. Книга ця давно стала популярним посібником щодо французької мови у школах.

«Без сім'ї» – це розповідь про життя та пригоди хлопчика Ремі, який довгий час не знає, хто його батьки, і блукає чужими людьми як сирота.

Письменник з великою майстерністю розповідає про життя Ремі, про його друзів доброї матінки Барберен, благородного Віталіса, відданого друга Маттіа, і ворогів – жорстокого Гарафолі, безчесного...

Частина перша

Головний герой повісті - це Ремі, восьмирічний хлопчик, який проживає у французькому селі разом із мамою і люблячи називає її матінка Барберен. А чоловік матері – муляр, який працює в Парижі, але хлопчик не пам'ятає батька.
Якось тато потрапляє до лікарні через робочу травму, після якої починає судитися з господарем. Для того, щоб сплатити судові витрати, дружина продає головну годувальницю - корову. Але програвши суд, глава сімейства повертається додому, будучи калікою та непрацездатною людиною.

Після повернення батька, Ремі дізнається про страшну новину - що він прийомна дитина. І тоді батько розповів історію його появи в сім'ї: п'ятимісячного малюка знайшов Барберен на вулиці, на одязі були зрізані мітки, а її вартість «говорила» про те, що немовля з багатої сім'ї. З метою збагачення, сім'я залишає у себе «прийоми», з надією знайти справжніх батьків. В цей же час народжується у них свій син, але незабаром він помирає, а мати прив'язується до Ремі, не замислюючись, що він не рідний. Але батько вважає його тягарем і пропонує здати сина до притулку.

Дружина переконала Барберена просити у адміністрації посібник для дитини. Але одного разу чоловік зустрічає Віталіса, мандрівного артиста з мавпочкою та кількома собаками, які заробляють собі на життя уявленнями. Маленький хлопчик дуже сподобався артистові, і тоді він вирішив викупити дитину, щоб зробити її своїм помічником. Спокусившись на пропозицію, батько продає сина бродязі, без відома дружини.
Ремі дуже страждає, не доїдаючи і замерзаючи в подорожі з Віталісом, але дитина дуже прив'язується до доброго і мудрого господаря. Завдяки йому хлопчик вчиться писати, читати, рахувати.
Під час подання в Тулузі, поліцейський попросив одягнути намордники на собак, але отримавши відмову, він визначає Віталіса на два місяці у в'язницю, після чого головним трупи стає Ремі. Нічого не вміючи та не знаючи, хлопчик дуже мало заробляє і артистам доводиться голодувати.

Якось, що репетирує з тваринами Ремі, побачила жінка, що пропливає на яхті по річці з дитиною прикутою до ліжка. Для розваги сина власники яхти пропонують житло бродячим артистам.
При близькому знайомстві англійка на ім'я місіс Мілліган розповідає трагічну історію, в якій зник її старший син. У пошуках дитини допомагав брат чоловіка Джеймс Мілліган, оскільки той був при смерті. Але братик був по-своєму хитрий і не зацікавлений у знахідці племінника, щоб успадкувати титул та статки. Але трапилося непередбачене, місіс Мілліган народила другого сина, хоча той був дуже слабким і болючим через туберкульоз стегна.

Ремі живе на яхті, поки Віталіс перебуває у в'язниці. Він переймається любов'ю до місіс Мілліган і Артуру і щиро заздрить тому, що в нього є любляча мати. Сім'я Мілліган дуже хочуть, щоб Ремі залишився з ними, але хлопчик не може покинути Віталіса. Місіс Мілліган навіть написала листа Віталісу, з проханням приїхати після звільнення до них на яхту, але той категорично проти, і все повертається на свої місця: поневіряння, голодування та злидні. У холодні зимові ночі їм нікуди подітися, вони знаходять притулок у дроворуба, потім пропадають двох собак, помирає від холоду мавпочка, Віталіс сприймає це як покарання за те, що не дозволив залишитися Ремі на яхті.
Після пережитих поневірянь і голодувань, в живих залишається лише один песик, з якого вони приходять до Парижа. Віталіс вирішує відправити Ремі на навчання до свого товариша, італійця Гарафолі, для навчання гри на арфі, а сам тим часом планує дресирувати нових собак.

Їх зустрічає десятирічний хлопчик Маттіа та Ремі залишається з ним. Він розповів історію свого життя, що сам італієць з дуже бідної родини. За час відсутності Віталіса, хлопчики співають та грають на вулицях міста, денну виручку несуть своєму вчителю, а той, якщо грошей заробляється мало, змушує голодувати та б'є своїх підопічних. Так, одного разу застав Гарафолі за черговою поркою одного з учнів, Віталіс попереджає, що все розповість поліції, але його товариш загрожує назвати одне ім'я, після чого Віталісу доведеться «згоріти від сорому».

Так, Ремі знову повертається до бродячого артиста. Якось голодного та виснаженого хлопчика, знаходить садівник Акен і забирає до себе в сім'ю, розповівши сумну новину, що Віталіс помер. Вислухавши життєву історію дитини, чоловік пропонує залишитися і жити разом, бо проживає без дружини з чотирма дітьми, молодша з яких, після важкої хвороби, втрачає дар мови.

Ремі дізнається від Гарафолі, що Віталіс був дуже відомим оперним співаком у Європі, а справжнє ім'я його було Карло Бальзані, але втративши голос, пішов із театру. Він настільки був гордий своїм минулим, що не міг допустити того, щоб розкрилася його таємниця.

Так, Ремі залишається у садівника, його добре приймають дітки, особливо наймолодша Ліза.
Через два роки, після сильнішого урагану, сім'я садівника залишається без засобів існування, оскільки всі квіти, якими торгував Акен, були побиті. Крім того, він не має грошей, щоб погасити кредит. За це чоловіка садять на п'ять років у в'язницю, діток розбирають родичі, а Ремі знову стає волоцюгою.

Частина друга

У Парижі хлопчик зустрічає давнього знайомого Маттіа, який розповів про те, що Гарафолі, побивши одного зі своїх хлопців до смерті, потрапив до в'язниці. Маленькі мандрівні артисти дають разом концерти, що виходить дуже непогано, Маттіа добре грає на скрипці і дохід так само збільшується. Ремі з'являється мрія, купити корову для мами.

Втіливши мрію в реальність, син повертається додому до прийомної матері, від якої дізнається, що шукає рідна сім'я. Хлопці вирішують повертатися до Парижа. Там Ремі дізнається про смерть Барберена та про передсмертний лист, де вказана адреса батьків хлопчика, які проживають у Лондоні. Хлопці їдуть за вказаною адресою, де зустрічаються із родиною Дрісколл.

Родичі приймають хлопчика холодно: ні мати, ні дідусь, ні четверо дітей не знають французької мови, тільки батько може зрозуміти дитину, а Ремі не знає англійської і може спілкуватися з ними завдяки своєму товаришу Маттіа. Від глави сімейства, хлопчик дізнається історію своєї зникнення, його вкрала молода жінка, з якою не хотів одружитися містер Дрісколл.

Гостей проводжають у сарай на нічліг і Маттіа розповідає свої підозри товаришеві, що сім'я займається скупкою краденого, тоді ж виникає підозра про те, що Ремі зовсім не їхня дитина.
Щоб прожити, хлопчики починають давати вистави на вулицях Лондона. Глава сімейства звертає увагу на собаку Ремі і просить, щоб його сини частіше з нею прогулювалися вулицею. Але одного разу собака вкрала у когось шовкові панчохи та хлопчики розуміють, чому вся увага була прикута саме до неї. Але батько обіцяє, що такого більше не буде, а сини просто вирішили пожартувати.

Щоб розвіяти свої сумніви, хлопчик пише лист прийомної матері, де просить описати одяг, у якому його знайшли, але містер Дрісколл описує все точно до дрібниць.

Одного прекрасного дня, до глави сімейства приходить незнайомий чоловік, Джеймс Мілліган, брат померлого чоловіка місіс Мілліган. Підслухавши розмову, Міттіа розповідає все своєму другові і повідомляє хорошу новину, що Артур одужав.

З приходом літа, сім'я починає торгувати країною, а хлопчики тим часом збігають і вирішують повернутися до Франції, щоб знайти пані Мілліган. Якось вони потрапляють до села, де проживала Ліза. Але зустрінеться з нею хлопцям не вдалося, бо дівчинку віддали одній багачці, що плаває на яхті.
Нарешті, після довгих пошуків, Ремі та Маттіа знаходять сім'ю Мілліган у Швейцарії. На той час Ліза почала розмовляти. Хлопчики поселяються в готелі, а через кілька днів прийомна мати показує одяг, в якому був знайдений Ремі. Місіс Мілліган представляє хлопчика, як рідного, старшого сина, якого викрали Дріскола за наказом дядька Джеймса.

Через деякі роки, Ремі живе щасливо зі своєю дружиною Лізою та їхнім сином Маттіа, якого назвали на честь найближчого та справжнього друга, який став відомим музикантом.

Звертаємо вашу увагу, що це лише короткий зміст літературного твору"Без сім'ї". В данному короткому змістівтрачені багато важливих моментів і цитати.

На цій сторінці викладено безкоштовну книгу Без сім'їавтора, якого звуть Мало Гектор. На сайті сайт ви можете або завантажити безкоштовно книгу Без сім'ї у форматах RTF, TXT, FB2 та EPUB, або читати онлайн електронну книгуМало Гектор – Без сім'ї, причому без реєстрації та без СМС.

Розмір архіву з книгою Без сім'ї дорівнює 242.36 KB

Гектор Мало
Без сім'ї
Г. МАЛО І ЙОГО ПОВЕСТЬ «БЕЗ РОДИНИ»
Повість "Без сім'ї" належить перу відомого французького письменника Гектора Мало (1830-1907). Г. Мало є автором багатьох книг. Деякі з них були написані для дітей та юнацтва, але жодна не принесла йому такої популярності та визнання, як повість «Без сім'ї», що вийшла 1878 року.
У повісті багато що по праву привертає увагу юних читачів: і цікавий сюжет, і незвичайність долі героїв, і різноманітне суспільне тло, і, нарешті, жива, зрозуміла мова автора. Книга ця давно стала популярним посібником щодо французької мови у школах.
«Без сім'ї» – це розповідь про життя та пригоди хлопчика Ремі, який довгий час не знає, хто його батьки, і блукає чужими людьми як сирота.
Письменник з великою майстерністю розповідає про життя Ремі, про його друзів доброї матінки Барберен, благородного Віталіса, відданого друга Маттіа, і ворогів – жорстокого Гарафолі, безчесного Дріско, підступного Джеймса Міллігана. Багато уваги приділяє Г. Мало опису тварин – мавпочки Душки, собак Капі, Дольче та Зербіно, які також є повноправними дійовими особами повісті. Образи тварин одразу ж запам'ятовуються. Насамперед це стосується пуделя Капі.
Уважно стежачи за долею Ремі, подумки подорожуючи разом із ним країною, читач багато дізнається про життя французького народу, про звичаї того часу. Селяни, шахтарі, бродячі актори, шахраї та чесні люди, багаті та бідні – всі ці персонажі, що становлять строкате тло, одночасно мають великий самостійний інтерес. "Без сім'ї" дає різноманітний матеріал, що малює важке життя народу в капіталістичній країні. Саме ця сторона книги буде, безсумнівно, повчальною для радянських хлопців.
Г. Мало показує, що у суспільстві, у якому живуть Ремі та його друзі, усім управляють гроші. Жага наживи штовхає людей на жахливі злочини. Ця обставина багато в чому визначила долю героя книги. Споріднені відносини, поняття обов'язку, шляхетність – все це відходить на задній план перед прагненням опанувати багатство. Переконливий приклад – фігура Джеймса Міллігана. Ні перед чим не зупиняючись, щоб опанувати майно брата, він хоче будь-що позбутися його спадкоємців – своїх племінників. Один із них, Артур, – фізично слабка дитина, і дядько цинічно сподівається на його ранню смерть. Більше турбує його інший Ремі. Тому Джеймс Мілліган за допомогою негідника Дріскола викрадає хлопчика у батьків.
Письменник розповідає, що у світі власників, де все продається та купується, дітей купують та продають, як речі. Продано Ремі, продано Маттіа. Господар, який купив дитину, вважає себе вправі морити його голодом, бити, знущатися з нього. Ось чому для вічно голодного, постійно б'ється Маттіа – найбільше щастя потрапити до лікарні, а здоровий і сильний Ремі заздрить Артуру, хворому, прикутому до ліжка, але завжди ситому та оточеному увагою.
Сім'я у виставі Ремі уособлює як любов і турботу батьків, вона – єдино надійна опора, захист від мінливості суворої, несправедливої ​​долі.
Багато що в повісті викриває вади капіталістичної системи, характеризує важке життя народу. Нестерпні умови праці шахтарів, хитке і неміцне благополуччя простих людей, які живуть своєю працею. Втративши працездатність Барберен не може і мріяти про будь-яку допомогу: його долею не цікавиться ні господар підприємства, ні держава. Коли чесний трудівник Акен виявляється розореним, то й йому нема звідки чекати допомоги. Понад те, він потрапляє у в'язницю, оскільки неспроможна виконати укладене їм раніше грошову угоду. Поліція, суд, в'язниці – все спрямоване проти простих людей. Яскрава ілюстрація цьому – арешт Віталіса: «охоронець порядку», поліцейський залучає його до скандалу, арештовує, а суд присуджує ні в чому не винного музиканта до ув'язнення. Доля Віталіса - переконливе підтвердження того, як мало в буржуазному суспільстві цінують людей за їхніми справжніми заслугами; це ще одна історія загибелі таланту у світі наживи. Колись знаменитий артист, усіма шанований співак, втративши голос, він змушений зайнятися бродяжництвом і вмирає у злиднях і невідомості.
Можна навести й інші приклади з повісті, які розкривають перед читачем безрадісну картину життя простих людей Франції та викривають звичаї буржуазного суспільства, де долі людей визначають гроші та знатність, а не справжні людські гідності.
Г. Мало безсумнівно був уважним спостерігачем життя, але він був властивий недолік, властивий багатьом буржуазним письменникам. Узагальнити побачене, зробити належні висновки, остаточно розкрити порушену ним тему не зумів. Багато правдиво розказані події, вірно помічені факти не отримують у повісті правильного пояснення. У цьому, звичайно, далася взнаки вузькість суспільних поглядів письменника, його невміння чи небажання виступити з послідовним викриттям буржуазного світу. Г. Мало ніби побоюється тих висновків, яких може привести читача повчальна історія Ремі.
Нерідко, правдиво зображуючи важке життя народу, встаючи на захист свого героя, що став жертвою світу наживи та користолюбства, Г. Мало прагне класові пороки буржуазії приписати лише окремим «злим людям» – таким, як, наприклад, Джеймс Мілліган, і, навпаки, з розчуленням згадує таких «добрих» багатіїв, як пані Мілліган. Це визначило і неправдоподібність окремих рис характеру героя. Так, Ремі, безглуздий, енергійний хлопчик, ніколи не замислюється над несправедливістю власного становища та становища своїх близьких; він без найменшого протесту смиренно голодує і переносить всі тяготи, що випадають на його долю. Намагаючись пом'якшити враження від намальованої ним самим картини, письменник прагне привести своїх героїв до благополуччя, нагородити чесноту і покарати порок будь-що. Наприкінці книги всі перешкоди, що лежать на їхньому шляху, усуваються за допомогою тих же грошей і багатих людей, від яких так багато зазнали Ремі та його друзі.
Але ці недоліки не позбавляють книгу Р. Мало великий пізнавальної цінності. Пройшло багато років від дня написання повісті. За цей час ще нещадніше став гніт капіталу у Франції, ще важче і безправніше життя народу. Але повість «Без сім'ї» безсумнівно з цікавістю буде прочитана як правдива розповідь про життя та випробування самотньої дитини, про тяжке становище простих людей із народу в капіталістичному суспільстві.
Ю. Кондратьєва.
ЧАСТИНА ПЕРША
РОЗДІЛ I. У ДЕРЕВНІ
Я – знайдеш.
Але до восьми років я цього не знав і був певен, що в мене, як і в інших дітей, є мати, бо коли я плакав, якась жінка ніжно обіймала і втішала мене, і сльози мої відразу ж висихали.
Увечері, коли я лягав спати в свою постільку, ця ж жінка підходила і цілувала мене, а в холодну зиму зігрівала своїми руками мої змерзлі ноги, співаючи при цьому пісеньку, мотив і слова якої я чудово пам'ятаю досі.
Якщо гроза заставала мене в той час, коли я пас нашу корову на пустирях, вона вибігала до мене назустріч і, намагаючись сховатись від дощу, накидала мені на голову і плечі свою вовняну спідницю.
Я розповідав їй про свої прикрощі, про сварки з товаришами, і небагатьма лагідними словами вона завжди вміла заспокоїти і напоумити мене.
Її постійні турботи, увага і доброта, навіть її воркотня, в яку вона вкладала стільки ніжності, все змушувало мене вважати її своєю матір'ю. Але як я дізнався, що я був тільки її прийомним сином.
Деревка Шаванон, де я виріс і провів своє раннє дитинство, – одне з найбідніших сіл центральної Франції. Грунт тут вкрай неплодородний і вимагає постійного добрива, тому оброблених і засіяних полів у цих краях надзвичайно мало, і всюди тягнуться величезні пустирі. За пустирями починаються степи, де зазвичай дмуть холодні різкі вітри, що заважають зростанню дерев; від того дерева зустрічаються тут рідко, і то якісь малорослі, хирляві, скалічені. Справжні, великі дерева – гарні, пишні каштани та могутні дуби – ростуть лише у долинах на берегах річок.
В одній з таких долин біля швидкого повноводного струмка стояв будиночок, де я провів перші роки свого дитинства. Ми жили в ньому тільки вдвох із матір'ю; чоловік її був муляром і, як більшість селян цієї місцевості, жив і працював у Парижі. Відколи я виріс і став розуміти навколишнє, він жодного разу не приїжджав додому. Часом він давав себе знати через когось зі своїх товаришів, що поверталися в село.
- Тітонька Барберен, ваш чоловік здоровий! Він шле привіт і просить передати вам гроші. Ось вони. Перерахуйте, будь ласка.
Матінка Барберен цілком задовольнялася цими короткими вісточками: чоловік здоровий, працює, заробляє життя.
Барберен жив постійно у Парижі, бо в нього була робота. Він розраховував зібрати трохи грошей, а потім повернутися в село, до своєї старої. - На відкладені гроші він сподівався прожити ті роки, коли вони постаріють і не в змозі більше працюватимуть.
Якось у листопадовий вечір якийсь незнайома людиназупинився біля нашої хвіртки. Я стояв на порозі будинку і ламав хмиз для грубки. Людина, не відчиняючи хвіртки, зазирнула поверх неї і запитала:
– Тут мешкає тітонька Барберен?
Я попросив увійти.
Незнайомець штовхнув хвіртку і повільно попрямував до хати. Очевидно, він довго йшов поганими, розмитими дорогами, бо з голови до ніг був забризканий брудом.
Матінка Барберен, почувши, що я з кимось розмовляю, одразу ж прибігла, і людина не встигла переступити поріг нашого будинку, як вона вже опинилася перед ним.
- Я приніс вам вести з Парижа, - сказав він. Ці прості слова, які нам неодноразово доводилося чути, були, однак, вимовлені зовсім іншим тоном, ніж зазвичай.
- Боже мій! - Вигукнула матінка Барберен, злякано стискаючи руки. - З Жеромом, мабуть, трапилося нещастя?
- Так, тільки не слід втрачати голови і лякатися. Щоправда, ваш чоловік дуже постраждав, але він живий. Можливо, він залишиться тепер калікою. Нині він у лікарні. Я теж там лежав і був його сусідом по ліжку. Дізнавшись, що я повертаюся до себе в село, Барберен попросив мене зайти до вас і розповісти про те, що сталося. Прощайте, я дуже поспішаю. Мені треба ще пройти кілька кілометрів, а незабаром стемніє.
Мамці Барберен хотілося, звичайно, дізнатися про все докладніше, і вона почала вмовляти незнайомця залишитися повечеряти і переночувати.
– Дороги погані. Говорять, з'явилися вовки. Краще вирушити в дорогу завтра вранці.
Незнайомець сів біля печі і за вечерею розповів, як сталося нещастя.
На будівництві, де працював Барберен, впали погано укріплені ліси і придавили його тяжкістю. Господар, посилаючись на те, що Барберену не було чого знаходитися під цими лісами, відмовлявся платити допомогу за каліцтво.
– Не пощастило бідолахи, не пощастило… Боюся, що ваш чоловік нічого не отримає.
Стоячи перед вогнем і обсушуючи свої штани, закарілі від бруду, він повторював «не пощастило» з такою щирою прикрістю, яка говорила про те, що він охоче став би калікою, якби за це можна було отримати винагороду.
- Все ж таки, - сказав він, закінчуючи свою розповідь, - я порадив Барберену подати до суду на господаря. - У суд? Але це коштуватиме великі гроші. – Зате якщо виграєш справу…
Матінці Барберен дуже хотілося поїхати до Парижа, але така далека подорож коштувала б дуже дорого. Вона попросила написати листа до лікарні, де лежав Барберен. Через кілька днів ми отримали відповідь, в якій говорилося, що матінці немає необхідності їхати самій, але їй треба вислати трохи грошей, бо Барберен подав до суду на господаря.
Минали дні та тижні, і час від часу прибували листи з вимогою нових грошей. В останньому Барберен писав, що якщо грошей немає, слід негайно продати корову.
Тільки той, хто виріс у селі, серед бідняків-селян, знає, яке велике горе – продати корову.
Корова - годувальниця селянської сім'ї. Як не численна і бідна сім'я, вона ніколи не голодуватиме, якщо у неї в хліві є корова. Батько, мати, діти, дорослі та маленькі – всі живі та ситі завдяки корові. Ми з матінкою також харчувалися непогано, хоч м'яса майже ніколи не їли. Але корова була не лише нашою годувальницею, вона була і нашим другом.
Корова - розумна і добра тварина, що добре розуміє слова і ласку людини. Ми постійно розмовляли з нашою Рижухою, пестили та пестили її. Словом, ми її любили і вона нас любила. І ось тепер доводилося з нею розлучатися.
У будинок прийшов покупець: з незадоволеним виглядом хитаючи головою, він довго й уважно оглядав Рижуху з усіх боків. Потім, повторивши сто разів, що вона йому зовсім не підходить, тому що дає мало молока, та й то дуже рідке, він зрештою заявив, що купить її лише за своєю добротою і з бажання допомогти такій славній жінці, як тітонька Барберен.
Бідолашна Рижуха, ніби зрозумівши, що відбувається, не захотіла вийти з хліва й жалібно замичала.
- Підійди і хльосни її, - звернувся до мене покупець, знімаючи батіг, що висів у нього на шиї.
- Не треба, - заперечила матінка Барберен. І, взявши корову за привід, лагідно вимовила: - Ходімо, моя красуне, ходімо!
Рижуха, не чинячи опір, слухняно вийшла на дорогу. Новий господар прив'язав її до свого воза, і тоді їй мимоволі довелося йти за конем. Ми повернулися в будинок, але ще довго чули її мукання.
Не стало ні молока, ні олії. Вранці – шматок хліба, увечері – картопля із сіллю.
Незабаром після того, як ми продали Рижуху, настала масляна. Минулого року на масляниці матінка Барберен напекла смачних млинців та оладок, і я їх з'їв так багато, що вона залишилася дуже задоволена. Але тоді ми мали Рижуху. "Тепер, - сумно думав я, - немає ні молока, ні олії, і ми не можемо пекти млинці". Однак я помилявся: матінка Барберен і цього разу вирішила мене побалувати.
Хоча матінка дуже не любила брати в когось у борг, вона все ж таки попросила в однієї сусідки трохи молока, а в іншої - шматок масла. Повернувшись опівдні додому, я побачив, що вона висипає муку у великий глиняний горщик.
– Борошно? - Здивовано вигукнув я, підходячи до неї.
- Так, - відповіла матінка. - Хіба ти не бачиш? Чудове, пшеничне борошно. Понюхай, як смачно пахне.
Мені дуже хотілося дізнатися, що вона готуватиме з цієї муки, проте я не наважився запитати її, не бажаючи нагадувати про те, що зараз масляна. Але вона заговорила сама:
– Що роблять із муки?
– Хліб.
- А ще що?
- Кашку.
– Ну, а ще?
- Справді, не знаю...
- Ні, ти чудово знаєш і чудово пам'ятаєш, що сьогодні масляна, коли печуть млинці та оладки. Але в нас немає ні молока, ні олії, а ти мовчиш, бо боїшся мене засмутити. Проте я вирішила влаштувати тобі свято і заздалегідь потурбувалася про все. Заглянь-но в скриню.
Я швидко підняв кришку скрині і побачив там молоко, масло, яйця і три яблука.
– Подай мені яйця та очисти яблука, – сказала матінка. Поки я чистив і різав тоненькими скибочками яблука, вона розбила і вилила яйця в муку, а потім почала місити її, поступово підливаючи в неї молоко. Замісивши тісто, мати поставила його на гарячу золу, щоб воно підійшло. Тепер залишалося тільки терпляче чекати вечора, бо є млинці та оладки ми мали за вечерею.
Сказати правду, день здався мені дуже довгим, і я не раз заглядав під рушник, яким був накритий горщик.
- Ти застудиш тісто, - казала мені матінка, - воно погано підніметься.
Але воно піднімалося чудово, і від тіста, що бродило, йшов приємний запах яєць і молока.
- Приготуй сухого хмизу - наказала матінка - Пекти повинна бути дуже гарячою і не диміти.
Нарешті стемніло та запалили свічку.
- Затопи пічку.
Я з нетерпінням чекав на ці слова і тому не змусив себе двічі просити. Незабаром яскраве полум'я запалало в осередку і осяяло кімнату своїм хитливим світлом. Матінка зняла з полиці сковорідку та поставила її на вогонь. – Принеси мені олію.
Кінцем ножа вона взяла невеликий шматок олії і поклала його на сковорідку, де воно миттєво розтопилося.

Сподіваємось, що книга Без сім'їавтора Мало Гекторвам сподобається!
Якщо це станеться, можете порекомендувати книгу Без сім'їсвоїм друзям, простовив посилання на сторінку з твором Мало Гектор - Без сім'ї.
Ключові слова сторінки: Без сім'ї; Мало Гектор, завантажити, читати, книга та безкоштовно