Допомога по Теле2, тарифи, питання

Сильвестр (протопоп) – священик, політичний та державний діяч, письменник, автор «Домобуду» – особистість багато в чому загадкова. Про його біографію, особливо про початок життєвого шляху, відомості дуже мізерні. Зокрема, невідомо, коли він народився, але збереглися відомості, що він уродженець Новгорода, його батьком був небагатий священик.

Син пішов його стопами, служив у Новгороді священнослужителем. Був він і іконописцем, майстром по роботі зі сріблом, вчив премудростям ремесла різних майстрів - іконників, співочих, каліграфів та ін. При Митрополиті Макарії він був літературним помічником і разом з ним прибув до Москви в 1542 р. Тут він очолив Кремлівський Благовіщенський.

Страшна пожежа, що розгорілася у Москві 1547 р., забрала життя тисяч жителів, стала значним подією й у біографії самого Сильвестра. Він виступив із гнівною і викривальною промовою, в якій звинувачував царя у зайвій жорстокості (після пожежі сталося повстання) і назвав дві ці події, пожежу та заколот, божим покаранням за скоєні злочини. Молодий цар був настільки вражений його промовою, що замість розправи наблизив до себе зухвалого священика.

Не будучи нащадком знатного роду, що не має великих заслуг і статків, священик з Новгорода відразу перетворився на впливову особу, порадника Івана Грозного, його довірену людину. Він самостійно вирішував деякі питання внутрішньої та зовнішньої політики, організував Вибрану Раду та фактично став співправителем царя. У 1553 р. намітилося охолодження у відносинах між Сильвестром та Іваном Грозним через те, що перший скептично сприйняв необхідність давати присягу маленькому синові царя.

Вибрана Рада в результаті втратила колишній вплив. У 1560 р. Сильвестр опиняється в Кирило-Білозерському монастирі, постригається в ченці та отримує нове ім'я – Спірідон. Священика обмовили і фактично вигнали в Соловки, куди він потрапляв як опальний засланець, майже каторжник. Дослідники називають різні причини розриву відносин – від наслідків боротьби політичних угруповань до невдалого збігу обставин. Імовірно 1556 р. Сильвестр помер.

Спадщину Сильвестра складають послання, в яких він висвітлював різні сторони державного управління, «Житіє княгині Ольги», а найзнаменитішим його твором вважається «Домобуд». Достеменно встановити його авторство неможливо - не виключено, що Сильвестр був останнім, хто просто відредагував це зведення житейської мудрості. «Домобуд» був твором, що регламентує поведінку людей у ​​сімейному, духовному житті. Кожне покоління сприймає його зміст крізь призму моральних та побутових норм свого часу, проте незалежно від доби «Домобуд» був і залишається визначною пам'яткою російської літератури.

Сільвестр(В ченцях Спіридон, Розум. бл. 1566) – російський православний священик, політичний та літературний діяч XVI століття.

Починав духовну кар'єру в Новгороді, згодом став священиком Благовіщенського собору в Московському Кремлі. Був пов'язаний із митрополитом Макарієм.

Під час московської пожежі та повстання в 1547 році виголосив викривальну промову на адресу юного Івана IV (Грозного), яка була сприйнята прихильно і зробила Сільвестра наближеним до царя.

Разом з А. Ф. Адашевим Сильвестр був передовим вождем «Вибраної ради». В 1553 під час важкої хвороби царя Сильвестр був близький до двоюрідного брата царя князя Володимира Старицького, який претендував на престол. Після одужання цар охолодів до Сильвестру, а в 1560 році після появи чуток про його причетність до смерті цариці Анастасії заслав його до Кирило-Білозерського монастиря, а звідти до Соловецького монастиря, де він прийняв чернечий постриг. Залишок життя він провів у північних монастирях, сповідуючи філософію некористування.

Літературна діяльність

Відомі два послання Сильвестра до А. Б. Шуйського-Горбатого. Йому ж приписується авторство або остаточна редакція «Домострою» (достеменно відомо про творення ним 64-го розділу цієї пам'ятки). Крім того, Сильвестр написав життя св. княгині Ольги. Він збирав рукописні книги, опікувався іконописцям та іншим діячам мистецтва.

Література

• Іваницький В. Російська жінка в епоху «Домострою» // Суспільні науки та сучасність. 1995. № 3. – С. 161-172.
• Усачов А. С. Сильвестр та житіє княгині Ольги // Румянцевські читання 2009. Історико-культурні традиції та інноваційні перетворення в Росії. Просвітницька відповідальність бібліотек. Ч. 1: матеріали міжнародної наукової конференції (21–23 квітня 2009 р.). – М., 2009. – С. 246-254.
• Усачов А. С. Особистість укладача Ступеневої книги // Давня Русь. Питання медієвістики. 2009. № 2 (36). – С. 34-47
• Курукін І. В. Життя та праці Сильвестра, наставника царя Івана Грозного. – М., 2015.
• Шмельов Н. П. Сильвестр. Романе, повісті. - М: Радянський малювач, 1992. - 400 с. - ISBN 5-265-02381-X.

Московський цар " Іван не вважав собі за потрібне приховувати основні причини подій -- боротьби з Сильвестром , Адашевим і радниками їх за владу , що призвело до видалення цих осіб ... Іван не заперечує страт , що послідували за відкриттям руху радників Сильвестра і Адашева на користь останніх ..." ( Сергій Соловйов. ).

"У зв'язку з розпочатою в 1558 р. Лівонською війною проти Лівонського ордена, Швеції, Польщі та Великого князівства Литовського (з 1569 р. - Речі Посполитої), за вихід до Балтійського моря, яка затяглася на двадцять п'ять років (1558 - 1583) в Вибраній раді відбувся розкол, одна партія на чолі з Адашевим, яка виступала за колонізацію південних земель, вимагала продовження військових дій Росії проти кримських татар, інша - об'єднала в основному московське дворянство, куди приєднався і Вісковатий, зацікавлена ​​в розширенні торгівлі. на отримання нових земель у цьому регіоні, була рішучим прихильником Лівонської війни.Внаслідок конфлікту двох угруповань партія Адашева зазнала поразки." Земський собор засудив Адашева та її сподвижника Сильвестра як " відомих лиходіїв " . Сильвестр був надовго заточений в Соловках, а Адашев, який перебував під вартою в Юр'єві, помер у 1561 р., впавши "в недугу вогненну".

Є й інші версії посилання Сильвестра в Соловки. Серед них - наклеп і підробки ворогів-заздрісників, випадковий збіг трагічних обставин (смерть рідних царя та його тяжка хвороба) або дика вдача, жорстокість і параноя Іоанна Грозного.

У "Домострої" Сильвестр наставляв: "ні за яку провину ні по вуху, ні по обличчю не бити, ні під серце кулаком, ні стусаном, ні посохом не бити, нічим залізним і дерев'яним не бити. Хто в серцях так б'є або з кручі , багато бід від цього трапляються " . Якби цією порадою слідував той же Іван Грозний, який в сказі вбив палицею свого сина... адже протоієрей Сильвестр, автор Домострою, був другом і духовним наставником молодого царя, та не догодив викриттями, був пострижений у ченці і помер у Соловках. Типова доля Божої людини – російського інтелігента. ( Ольга Колесова, "За що я люблю домобудів". Євангельська газета "Мірт", №4(35) липень-серпень 2002).

Опала Сільвестра та висилка в Соловки

Визначний російський історик Сергій Соловйовтак розповідає історію, що передує засланню Сильвестра до Соловецького монастиря:

"Ми бачили, яке сильне враження на сприйнятливу, пристрасну природу Іоанна справило страшне лихо, що спіткало Москву в 1547 році; сильна побожність, яка помітна в Іоанні на все продовження його життя, сприяла тому, що він так легко прийняв релігійні навіювання від імені духовного, священика Сильвестра, з іншого боку, ненависть до вельмож, якою він наситився під час малоліття, полегшувала доступ до нього людині, яка не належала за походженням своїм і сану до вельмож, сам Іван каже, що це саме спонукання змусило його наблизити до себе Сильвестра, то а спонукання змусило його зодягнути повну довіреність і Адашева, людину щодо низького походження, звикнувши радитися і слухатися Сільвестра у справах релігійних і моральних, живлячи до нього довіреність необмежену, цар не міг не радитися з ним і в політичних справах, але тут уже, вже повз будь-які інші відносини, необхідно було неприязне зіткнення.

Звикнувши вимагати виконання своїх релігійних і моральних порад від Іоанна як від приватної людини, Сильвестр вимагав виконання і своїх політичних порад, тоді як цар не хотів своїх державних думок приносити в жертву тій повазі, яку плекав до моральних достоїнств Сильвестра; звідси тягар, який почав відчувати Іван від домагань останнього: наприклад, Іван прийняв твердий намір підкорити Лівонію, це був намір, який став після того постійним, пануючим прагненням Іоанових наступників, намір, за який Петро Великий так благоговів перед Іоанном, але проти цього наміру повстали бояри і особливо Сільвестр; замість підкорення Лівонії вони радили цареві підкорити Крим; але ми говорили вже про незручність цього наміру. Іоанн відкинув його і продовжував Лівонську війну. Як же вчинив Сільвестр у цьому випадку? Він почав вселяти Іоанну, що всі неприємності, які після того його осягали, - хвороби його самого, дружини, дітей - суть божі покарання за те, що він не слухався його порад, продовжував воювати з лівонцями. Безперечно, що Сильвестр був взагалі людина доброчесний, чоловік суворого благочестя, що особливо і давало йому владу над побожним Іоанном; без сумніву, і проти війни Лівонської він виставляв слушні причини: замість того, щоб воювати з християнами, слабкими, нешкідливими, краще воювати з невірними, безперестанку спустошують кордони держави тощо; але в той же час як із знаменитого Домострою його, так і з інших звісток ми бачимо, що це була людина, яка іноді вдавалася до дрібниць: так, взявшись керувати совісті, моральною поведінкою молодого царя, він входив у цьому відношенні в непотрібні подробиці, що повинно було також дратувати Івана.

Незважаючи, однак, на неприємні зіткнення через різницю поглядів на справи політичні, Іоанн, без сумніву, не повагався б у своїй довіреності і прихильності до Сильвестру і Адашеву, якби продовжував вірити в повну прихильність їх до своєї особи і свого сімейства ". Але нещасний випадок змусив Івана втратити цю віру, бо хворий Іван закликав бояр і почав їм говорити, щоб вони присягали синові його, царевичу Димитрію.

У 1553 році, незабаром після повернення з казанського походу, він небезпечно занедужав; йому запропонували (ймовірно, брати цариці) написати духовну та взяти клятву у вірності синові своєму, немовляті Димитрію, з двоюрідного брата, князя Володимира Андрійовича Старицького, та бояр. Питомий князь не забарився виставити свої права на престол після смерті Іоанна, повз племінника Димитрія, всупереч новому звичаю престолонаслідування, за який так стояли всі московські князі. Коли деякі вірні Іоанну та його сімейству люди озброїлися за це проти Володимира, Сильвестр прийняв бік останнього, а батько іншого улюбленця Іоаннова, окольничий Федір Адашев, прямо оголосив себе проти Димитрія, на користь Володимира... літописець прямо говорить про давню та тісну дружбу Сільвестра з питомим князем Володимиром Андрійовичем... у разі смерті царя та під час малоліття сина його правителькою буде Анастасія, яка, зрозуміло, дасть великий вплив своїм братам; радники Сильвестра оголошують рішуче, що вони хочуть коритися Романовим і тому визнають спадкоємцем престолу князя Володимира Андрійовича.

Іоан одужав. Ми бачили, які почуття до бояр виніс він зі свого малоліття; ці почуття висловлюються ясно скрізь, при кожному зручному випадку: у промові до архієрейського собору, у промові до народу з Лобного місця; сам Іоанн зізнається, що неприхильність до бояр примусило його наблизити до себе Адашева... Зрозуміло, як мало посилитися це вороже почуття після хвороби. Але найбільше мали вразити Іоанна бездіяльність, мовчазна присяга Олексія Адашева, явний опір батька його Федора, явне заступництво Сильвестра за князя Володимира, слова, що останній добра хоче государю, підозріла відсутність князя Курлятева, наближеного до Сильвестру і Ада. Живучи вороже почуття до вельмож, не довіряючи їм, Іоанн наблизив до себе двох людей, зобов'язаних йому всім, на вдячність яких, отже, він міг покластися, і, що важливіше, ці люди оволоділи його довіреністю не внаслідок ласкавостей, догоджень: він не любив цих людей лише як приємних слуг, він поважав їх як людей високоморальних, дивився на них не як на слуг, а як на друзів, одного вважав батьком. І ці люди з ворожнечі до дружини його та до її братів, не бажаючи бачити їхнього панування, з'єднуються з його ворогами, не хочуть бачити на престолі сина його, звертаються до питомого князя, двоюрідного брата... Зрозуміло, як Іоанн повинен був дивитися на людей, що вели сімейство його прямо до загибелі, а серед цих людей він бачив Сільвестра та Адашева!

З іншого боку, треба було розпочати справу важку, порвати всі відносини, що вже встановилися; торкнутися одного означало торкнутися всіх, торкнутися одного з приятелів Сільвестра і Адашева означало торкнутися їх самих... важко було розпочати боротьбу проти вождів численної сторони, що обступила престол, не маючи людей, яких можна було б протиставити їй, на яких можна було б спертися. ..

Втрата царської довіри

У липні 1554 року побіг у Литву князь Микита Ростовський, був схоплений у Торопці і в допиті показав, що відпустив його до Литви боярин князь Семен Ростовський оголосити королеві, що він сам їде до нього з братами та племінниками. Князь Семен був схоплений... Іоанн скаржиться в листі до Курбського, що після цього Сильвестр зі своїми радниками тримав князя Семена у великому бережінні, допомагав йому всякими благами, і не тільки йому, але й усьому його роду. У 1560 бачимо видалення Сильвестра і Адашева від двору.

За розповіддю Курбського, спершу виходить, що справа почалася відгнанням Сильвестра і Адашева, що це відгнання було після смерті цариці Анастасії внаслідок наклепу в отруті; а потім раптом дізнаємося, що Сильвестр ще раніше сам пішов і постригся в Кирилові Білозерському монастирі, що вороги його потім із заздрощів і страху склали наклеп, засудили заочно і відправили до Соловків; отже, справа почалася не наклепом у отруті, а раніше: Сильвестр пішов, побачивши, що цар відвернув від нього своє обличчя; що ж змусило Іоанна відвернути обличчя від Сільвестра, про це Курбський не каже...

Наклепи, підозра Сильвестра у вбивстві цариці та останній удар розгніваного царя

Іоанн сам оголошує, що неприхильність до вельмож примусило його наблизити до себе Адашева, людину щодо низького походження; для поради духовної, для морального керівництва наближений був священик Сильвестр, найбільше до того здатний; щодо внутрішнього, морального життя підпорядкування Сільвестру було повне; але Сильвестр, з'єднавшись з Адашевим, склавши собі численну і сильну партію, захотів повного підпорядкування в усьому: незгода Іоанна з Сильвестром і його радниками виставлялося як непослух велінням божим, за яким безпосередньо йдуть покарання; під час хвороби царя Сильвестр, батько Адашева і приятелі їх діяли так, що змусили Іоанна зневіритися в їхньому прихильності до нього та його сімейства, порушили або посилили неприхильність до себе цариці та її братів і самі не приховували свого неприхильності до них. Останнє зіткнення, на якому зупинився Іван при перерахуванні своїх образ, помістив він під час зворотного шляху з Можайська з хворою Анастасією: "Яко ж бо згадаю я ж у царюючий град з нашою царицею Анастасією, з немічною, від Можайська немилостиве путнє прохання?" малого слова непотрібна. Звістка ця, позбавлена ​​подробиць, нам темно, як звістка про справу з Курлятєвим і Сицьким і ще натяки, роблені Іваном у листуванні його з Курбським; але останній вираз ясно вказує на зіткнення Сильвестра і Адашева або радників їх з Анастасією: "За одне мале слово з її боку з'явилася вона їм неугодна; за одне мале слово її вони розсердилися". Це зіткнення, очевидно, було останнім, рішучим у боротьбі; час подорожі Іоанна з хворою дружиною нам відомо: це було в листопаді 1559 року, навесні бачимо вже Адашева у почесному засланні при війську, що вирушав до Лівонії; у цей час мав піти і Сильвестр. Цікаво і тут бачити залишок того морального впливу, яким користувався Сильвестр над Іоанном, - останній виставляє виннішим Адашева: "Знайшовши зради собаки Олексія Адашева з усіма його радники". Сильвестр видаляється добровільно; Іоанн повторює, що він не зробив йому ніякого зла, що не хоче судити його, а судитиметься з ним перед судом Христовим; нестримний на лайливі вислови, Іоанн у листуванні з Курбським дозволяє собі тільки один лайливий вираз щодо Сильвестра:

пам'ятаючи зіткнення свої з останнім у раді про політичні справи, дозволяє собі називати Сільвестра невігласом. Дуже важлива звістка, що знаходиться у Іоанна, - звістка про поступовість в опалах: спершу видалення деяких; взяття з клятви, що залишилися, не повідомлятися з віддаленими; але клятва не дотримується, радники Сильвестра і Адашева намагаються повернути їм колишнє значення, і дотримуються страти. Дійсно, важко припустити, щоб численна і сильна сторона Сильвестра і Адашева залишилася спокійною глядачем свого падіння, не намагалася повернути собі колишнього становища, чого могла досягти лише через повернення Сильвестру та Адашеву їхнього колишнього значення. Ця звістка тим вірогідніша, що пояснення переведення Адашева з Фелліна в Дерпт і Сильвестра з Кириллова в Соловецький монастир, пояснення, які повідомляє нам Курбський, дуже неймовірні: Адашеву хотіли здаватися лівонські міста, Сильвестра кирилівські монахи тримали в побоювання у ворогах їхніх! Нарешті, дуже важливо, що Іван при обчисленні вин Сильвестра і Адашева жодного слова не згадує про звинувачення в отруті Анастасії і тим самим знову підриває достовірність звістки Курбського, ніби звинувачення в отруті цариці, яке вигадали вороги Сильвестра і Адашева і якому повірив Іоан, . Якби Іван справді повірив отруті, якби це був головний пункт звинувачення, то що могло б завадити йому виставити його в посланні до Курбського? Тільки в другому посланні, бажаючи відповісти на закид у втраті моральної чистоти, Іоанн звертається до Курбського з питанням: "А навіщо ви розлучили мене з дружиною? Якби ви не відібрали у мене мою юницю, то Кронових жертв і не було б. Аби тільки б. на мене з попом не стали, то нічого б і не було: все учинилося від вашого самовільства». Таким чином, те, що у Курбського є на першому плані, про те сам Іван зовсім спочатку не згадує, а потім згадує мимохідь, в дуже невизначених висловлюваннях, щоб тільки чимось виправдатися в докорі за моральні заворушення; ця відмінність легко пояснюється тим, що Іоанн не вважав собі за потрібне приховувати основні причини подій - боротьби з Сильвестром, Адашевим і радниками їх за владу, що призвело до видалення цих осіб, і потім рух боку Сильвестра і Адашева повернення своїм вождям колишнього значення. .. ( Сергій Соловйов. Історія Росії з найдавніших часів. Т.6, гл.4, "Опричнина".).

Цар скликав собор для засудження Сільвестра. Єпископи, що заздрили піднесенню Сильвестра, пристали до ворогів його, коли побачили, що й цареві завгодно було, щоб усі виявили себе супротивниками загиблого улюбленця. Один митрополит Макарій заявив, що не можна судити людей заочно і що слід вислухати їхнє виправдання. Але угодники царя кричали проти нього: "Не можна допускати ведених лиходіїв і чарівників: вони царя зачарують і нас погублять". Собор засудив Сильвестра на ув'язнення у Соловки. Він був узятий зі своєї пустелі, відвезений туди на тяжкий висновок. Але становище його там не могло бути дуже важким: ігуменом у Соловках був Пилип Количев, згодом митрополит, людина, яка виявляється, сходилася в переконаннях із Сильвестром. З того часу ім'я Сільвестра вже не зустрічається у пам'ятниках того часу. Від Сильвестра залишилося твір "Домострой", що містить у собі низку настанов сину - релігійних, моральних, загальножительних і господарських. У цьому творі, який дорогоцінний як матеріал для знайомства з поняттями, вдачами та домашнім побутом давньої Московської Русі, зустрічаються цікаві риси, що пояснюють особистість Сильвестра. Ми бачимо людину добродушного, чесного, строго морального, доброго сім'янина та чудового господаря. Найхарактерніша риса Домострою - це дбайливість про слабких, нижчих, підлеглих і до них, не теоретична, не лицемірна, а чужа риторики і педанства, проста, сердечна, істинно християнська. (Костомаров Миколай. Російська історія у життєписах її найголовніших діячів. Москва. З-во "Олма-Прес", 782 с.: Іл. 2004)

У середині 16 століття з'явився пам'ятник народних вдач "Домобуд". Це була збірка не просто практичних порад, як карати дітей, солити рижики, класти на стіл чистий посуд, а й інших рекомендацій: як прикрасити свій будинок, щоб у нього було "як у рай увійти".

Автором «Домобуду» вважається піп Сільвестр. Ця книга - зведення правил поведінки у домашньому житті. Особливу увагу приділив автор «Домобуду» тому, як має поводитися жінка – мати сімейства, господиня будинку. За «Домостроєм», весь тягар домашніх справ лежав на жіночих плечах. Жінка мала економно господарювати, нічого не викидати, вміти заготовляти продукти на користь.

У суспільному житті жінкам брати участь не потрібно, і навіть просто гуляти вулицями їм не дозволялося. Чим почесніший був рід, тим більше суворостей випадало на долю жінки. Найнещаснішими з російських дівчат були царівни (царські дочки). Навіть вийти заміж їм було дуже важко: за підданих - не по чину, за іноземців - релігія не дозволяла. Дещо краще жилося й іншим знатним жінкам - їх ховали від людських очей, і навіть у церкві для них було спеціально відгороджене місце.

Коли дівчину видавали заміж, її згоди ніхто не питав і часто вона знайомилася з нареченим уже на весіллі.

У жіночому одязі, навіть найдорожчому, теж була суворість. Головний убір був для жінки обов'язковий, відкрити волосся – «опростоволоситися» – було для жінки великою ганьбою. Російська національна сукня – сарафан – повністю приховувала постать жінки від нескромних поглядів.

"Домобуд", без перебільшення, видатний твір, в якому визначаються правила домашнього устрою, що стосувалися духовного життя, відносин усередині сім'ї та господарювання. "Домострой", на думку автора, повинен був допомогти російській людині правильно поводитися як у державному, так і в сімейному житті. У ньому утверджувалися глибока віра в Бога, справжнє милосердя, чесність, працьовитість, взаємоповага. Осуду піддавалися ледарство і суєтність, пияцтво і об'їдання, наклеп і жадібність.

1.: #c1 Повчання батька синові.

2.: #c2 Як християнам вірити у святу Трійцю і пречисту Богородицю і в хрест Христів і як поклонятися святим небесним силам безтілесним, і всім чесним і святим мощам.

3.: #c3 Як причащатися таємницям божим і вірити у воскресіння з мертвих і Страшного суду чекати, і як торкатися будь-якої святині.

4.: #c4 Як всією душею полюбити Господа та ближнього свого, страх божий мати і пам'ятати про смерть.

5.: #c5 Як царя чи князя шанувати і в усьому їм коритися, і всякій владі підкорятися, і правдою служити їм у всьому, у великому і в малому, а також хворим і немічним – будь-якій людині, хто б він не був; і самому обміркувати все це.

6.: #c6 Як людям почитати батьків своїх духовних і слухатися їх у всьому.

7.: #c7 Як почитати архієреїв, а також священиків і ченців, у всіх скорботах душевних і тілесних з користю їм сповідатися.

8.: #c8 Як християнам лікуватися від хвороб і від усіляких страждань – і царям, і князям, і всяким чинам людям, архієреям, і священикам, і ченцям, і всім християнам.

[Про волхвування і про чаклунів]

9.: #c9 Як всякого відвідувати у стражданні в монастирях, лікарнях та в'язницях.

10.: #c10 Як у божій церкві і в монастирі приходити з дарами.

11.: #c11 Як дім свій прикрасити святими образами та в чистоті утримувати житло.

12.: #c12 Як чоловікові з дружиною та з домочадцями вдома у себе молитися Богу.

13.: #c13 Як чоловікові та дружині молитися в церкві, чистоту зберігати, усякого зла уникаючи.

14.: #c14 Як до дому свого запрошувати священиків та ченців для молитви.

15.: #c15 Як з домочадцями пригощати тих, хто вдячно приходить у дім твій.

16.: #c16 Як чоловікові з дружиною радитися про те, що ключникові покарати про столове побут, про кухню і про пекарню.

17.: #c17 Наказ ключнику на випадок бенкету.

18.: #c18 Наказ пана ключнику, як готувати страви пісні та м'ясні та годувати сім'ю в м'ясоїд та в піст.

19.: #c19 Як виховати своїх дітей у повчаннях різних і страху божому.

20.: #c20 Як виховати дочок і з посагом заміж видати.

21.: #c21 Як дітей вчити та страхом рятувати.

22.: #c22 Як дітям любити і берегти батька і матір, і слухатися їх, і втішати їх у всьому.

23.: #c23 Похвала чоловікам.

24.: #c24 Як рукоділляти будь-якій людині і будь-яку справу робити, благословляючись.

25.: #c25 Наказ чоловікові і дружині, і дітям, і слугам про те, як їм слід жити.

26.: #c26 Яких слуг тримати при собі і як про них дбати у кожному їхньому вченні і за божественними заповідями, і в домашній роботі.

27.: #c27 Якщо чоловік сам добру не вчить, то покарає його Бог; якщо ж і сам добро творить, і дружину і домочадців тому навчає – прийме милосердя від Бога.

28.: #c28 Про неправедне життя.

29.: #c29 Про праведне життя.

30.: #c30 Як людині жити за коштами своїми

31.: #c31 Хто живе необачно.

32.: #c32 Хто містить слуг без нагляду.

33.: #c33 Як чоловікові виховувати свою дружину в тому, щоб зуміла і Богу догодити і до чоловіка свого пристосуватися, щоб могла дім свій краще влаштувати і всякий домашній ужиток і рукоділля всяке знати, і слуг навчати, і самій – трудитися.

34.: #c34 Про майстринь хороших дружин, про запасливість їх і про те, що кроїти, як зберігати залишки та обрізки.

35.: #c35 Як кроїти різний одяг і берегти залишки та обрізки.

36.: #c36 Як зберегти домашній порядок і що робити, якщо доведеться у людей чого попросити або людям своє дати.

37.: #c37 Як господині слід повсякденно доглядати слуг у домашньому господарстві та рукоділлі, а самій їй – все зберігати і примножити.

38.: #c38 Коли посилаєш на люди слуг, вели не балакати зайвого.

39.: #c39 Як дружині з чоловіком радитись щодня і про все питати: і як у гості ходити, і до себе запрошувати, і з гостями про що розмовляти.

40.: #c40 Наказ дружинам про пияцтво та про хмільне пиття (і слугам також): щоб потай не тримати нічого ніде, а наклепові та обману слуг без дізнання не довіряти; Суворістю їх наставляти (та й дружину також), і як у гостях перебувати і вдома поводитися правильно.

41.: #c41 Як дружині носити різний одяг і як шити його.

42.: #c42 Як у повному порядку посуд зберігати та вести домашнє господарство, всі кімнати утримувати добре в чистоті; як господині в тому слуг наставляти, а чоловікові – перевіряти дружину, повчати та божим страхом рятувати.

43.: #c43 Як самому господареві, чи кому він накаже, запаси на рік та інший товар закуповувати.

44.: #c44 Як собі на витрату купити різний товар заморський із далеких земель.

45.: #c45 Коли і що купувати тому, у кого сіл немає, всякі домашні припаси, влітку та взимку, і як запасати на рік, і як вдома розводити всяку худобу, їжу та питво тримати постійно.

46.: #c46 Як зберегти припасений про запас всякий припас пісний.

47.: #c47 Про прибуток від запасеного про запас.

48.: #c48 Як городом та садом займатися.

49.: #c49 Які запаси напоїв тримати господареві для себе та гостей, і як слугам їх приготувати.

50.: #c50 Настанова кухарям: як пиво варити і мед сити, і курити вино.

51.: #c51 Як ключнику наглядати за кухарями, хлібопекарями, і всюди - за всім господарством.

52.: #c52 Як у житницях і в засіках у ключників у схоронності було б все зерно та інший запас.

53.: #c53 Також і в сушильні доглядати ключнику за рибою, сушеною та в'яленою, за пластовим м'ясом та язиками.

54.: #c54 Як усе зберігати у льоху, на льодовику та на погребниці.

55.: #c55 Як за наказом хазяйському ключнику в клітях, підклітях і в коморах тримати все гаразд.

56.: #c56 Як тримати на сіновалах сіно та коней у стайнях, а на дворі запас дров та лісу, і худобу всю берегти.

57.: #c57 Як готувати на кухнях, пекарнях і в робочих кімнатах, і як у зготовленому розібратися.

58.: #c58 Як самому господареві краще доглядати за погребами і льодовиками, в житницях і в сушильнях, в коморах і в стайнях.

59.: #c59 Як господареві, вивідавши все, по заслугах шанувати слуг, а поганих карати.

60.: #c60 Про торговців та крамарів: як краще з ними розплачуватися.

61.: #c61 Як влаштовувати двір чи лавку, чи комору і село.

62.: #c62 Як подвірне тягло платити чи з крамниці позем чи з села подати, а боржникам – повертати борги.

63.: #c63 Вказівка ​​ключникові, як зберігати у льоху всякі припаси солоні – і в бочках, і в діжках, і в мірниках, і в чанах, і у відерцях м'ясо, рибу, капусту, огірки, сливи, лимони, ікру, рижики і грузді.

64.: #c64 Записки на весь рік, що до столу подавати, їжу м'ясну і пісну, і про круп'янисту муку, як готувати муку і чого з чверті калачів їдалень, і про всякі калачі.

65.: #c65 Правило про різні меди сичених, як ситити меди всякі, як ягідний морс готувати, і квас медвяний простий ставити, і пиво просте підсичувати медом, і закваску приготувати.

66.: #c66 Правила про всякі овочі різні, як їх готувати, обробляти і зберігати. Записки іншого ізводу на весь рік: столові страви подають до Успенського м'ясоїда.

67.: #c67 Чини весільні; у тому, як князю молодому одружуватися – чотири статті, чотири обряди: великий і середній і малий обряд.

Передмова до цієї книги, хай буде так!

Повчання і покарання отців духовних до всіх православних християн про те, як вірити у святу Трійцю і пречисту Богородицю і в хрест Христів і в небесні сили, і святим мощам поклонятися та таємницям святим причащатися та як решті святині прикладатися. Про те, як Царя почитати і князів його і вельмож, бо сказав апостол: «Кому честь – честь, кому данина – данина, кому подати – подати», «недаремно меч носить, але на похвалу доброчесним, нерозумним же на покарання». «Хочеш не боятися влади? Роби завжди добро» - перед Богом і перед нею, і в усьому підкоряйся їй і по правді служи - будеш посуд вибраний і царське ім'я в собі понесеш.

І про те, як почитати святителів, священиків і ченців - і користь від них отримувати і молитви просити на благословення дому своєму і всіх потреб своїх, і душевних і тілесних, але найдужче духовних - і з старанністю їм слухати, і повчання їх слухати, немов із божих вуст.

А ще в цій книзі знайдеш ти якийсь статут про мирську будову: про те, як жити православним християнам у мирі з дружинами та дітьми та з домочадцями, як наставляти їх і повчати, і страхом рятувати та забороняти суворо та у всіх їхніх справах зберігати їх у чистоті, душевній і тілесній, і про них піклуватися, як про власну частину тіла, бо сказав Господь: «Хай обидва будуть у єдину плоть», бо апостол сказав: «Якщо страждає один член – то всі з ним страждають»; так само і ти, не про себе одного піклуйся, але й про дружину і про дітей своїх і про всіх інших - до останнього домочадця, бо всі ми пов'язані єдиною вірою в Бога. І з добрим таким старанням неси любов усім, що живуть по-божому, наче око серцеве, на Бога дивляче, і будеш як посуд вибраний, не себе одного несе до Бога, але багатьох, і почуєш: «Добрий рабе, вірний рабе, будь у радості Господа свого!

А ще в цій книзі знайдеш статут про будинкову будівлю, як навчати дружину і дітей і слуг, і як всякий запас збирати – і хлібний, і м'ясний, і рибний, і овочевий, і про домашнє господарство, особливо у складних справах. А всього тут ти знайдеш глав 67.

1. Повчання батька синові

Благословляю я, грішний (ім'ярок), і повчаю, і наставляю, і навчую єдиного сина свого (ім'ярок) та його дружину (ім'ярок), і дітей їх, і домочадців – слідувати християнським законам, жити з чистою совістю і по правді, у вірі дотримуючись волі божої і заповідей його, а себе стверджуючи в страху божому і в праведному житті, дружину наставляючи і домочадців своїх не примусом, не биттям, не тяжкою роботою, а немов дітей, що завжди в спокої, одягнені та ситі, і в теплому домі , і завжди гаразд. Вручаю вам, що по-християнськи живуть, на пам'ять це писання, на розум вам і дітям вашим. Якщо ж писання мого не приймете, повчання не підете, не будете жити за ним і чинити не будете так, як тут сказано, дасте відповідь за себе самі в день Страшного суду, а я злочинам і гріхам не причетний вашим, не моя вина: благословляв я вас на благочинне життя, і міркував, і благав, і повчав, і писав вам. Якщо ж приймете просту мою повчання і мізерну настанову з усією чистотою душевною і прочитаєте, просячи, наскільки можливо, у Бога допомоги і розуму, і коли Бог зрозуміє, перетворіть їх усе в діло, - буде на вас милість божа і пречистої Богородиці, і великих чудотворців, і наше благословення відтепер і до кінця віку. І ваш дім, і ваші діти, маєток ваш і багатство, які вам Бог послав нашим благословенням і за вашу працю, нехай будуть благословенні і сповнені всіляких благ на віки віків. Амінь.

2. Як християнам вірити у Святу Трійцю і Пречисту Богородицю та в Хрест Христів, і як поклонятися святим небесним силам безтілесним, і всяким чесним та святим мощам

Кожному християнину слід знати, як по-божому жити в православній християнській вірі, як, по-перше, всією душею і будь-яким помислом усіма почуттями щирою вірою вірувати в Отця і Сина і Святого Духа – у нероздільну Трійцю; у втілення Господа нашого Ісуса Христа, сина божого, віруй, що його народила матір називай Богородицею, і поклоняйся з вірою хресту Христовому, бо цим спасіння людям приніс Господь. Завжди іконі Христа і пречистої його матері і святим небесним безтілесним силам і всім святим почесті з вірою віддай, як і самим їм, і з любов'ю в молитві все це висловлюй і поклони твори, і Бога на допомогу покликай, а мощі святих благоговійно цілуй і поклоняйся ім.

3. Як причащатися Тайнам Божим і вірити у воскресіння з мертвих і Страшного суду чекати і як торкатися будь-якої святині

У таємниці божий віруй, тілу і крові божій причащайся з трепетом у очищення та освячення душі і тіла, заради залишення гріхів і для вічного життя. Віруй у воскресіння з мертвих і у вічне життя, поминай Страшний суд – і буде нам усім відплата за наші справи. Коли ж, приготувавши себе духовно, з чистою совістю їх торкнемося – з молитвою святий цілуй життєдайний хрест і святі ікони чесні, чудотворні та багатоцілісні мощі. Та й після молитви перехрестясь цілуй їх, повітря в собі утримавши і губами не шльопаючи. А Господь благоволить причаститися божественних таємниць Христових, так ложечкою від священика обережно приймаючи в уста, губами не цмокати, а руки скласти біля грудей хрестом; а якщо хто гідний, дору і просфіру, і все освячене треба їсти обережно, з вірою і з трепетом, і крихти на землю не впустити та не кусати зубами, як роблять інші; хліб, ламаючи його, дрібними шматочками в рот класти, жувати губами і ротом, не чавкати; і просфіру з приправою не їсти, а тільки води сьорбнути або вина церковного в кип'ячену воду додати, а нічого іншого туди не домішувати.

Перш за всяку їжу просфіра куштує в церкві і вдома, ніколи просфіри не їсти ні з кутею ні з передоднем, ні з якоюсь іншою добавкою не їсти, і на кутю просфіри не класти. А якщо з ким у Христі цілування творити, то, цілуючись, повітря також у собі затримавши, не цмокати губами. Подумай і сам: людської немочі, ледь помітного запаху часникового гребуємо, як і смород хмільного, хворого та іншого смороду, - так як же мерзотний і Господеві сморід наш і сморід від нього - ось чому з обережністю слід робити все це.

4. Як всією душею Господа полюбити і близького свого, страх божий мати і пам'ятати про смертний час

Так полюби ж Господа, Бога твого, всією душею своєю і з усією твердістю духа свого, і прагнеш ділами своїми всіма, звичками, вдачею догодити Богові. При тому полюби всіх близьких твоїх, на образ божий створених, тобто всякого християнина. Страх божий завжди носи у своєму серці і любов нелицемірну, і пам'ятай про смерть. Завжди дотримуйся волі божої і живи за заповідями його. Сказав Господь: «На чому тебе застану, тому й суджу», – тож кожному християнину слід бути готовим до зустрічі з Господом – жити добрими справами, у покаянні та чистоті, завжди сповідавшись, постійно чекаючи на смертну годину.

Ще про те саме. Полюбиш Господа від щирого серця – страх його нехай буде в серці твоїм. Будь і праведний, і справедливий, і живи в смиренні; очі донизу опускаючи, розум до небес простягай, у молитві до Бога і в слові до людей будь ласкавий; засмученого утіш, у бідах будь терплячий, з кожним будь ввічливий, щедрий і милостивий, злиденний і дивноприйменний, скорботи за гріхи і радуйся в Богу, не будь жадібний до пияцтва і жадібний до обжерливості, будь лагідний, тих, мовчазний, друзів полюби не золото, будь неспішний, боязкий перед царем, готовим виконати волю його, у відповідях чемний; і частіше молися, розсудливий старатель Бога, не засуджуй нікого, захисник знедолених, нелицемірний, - дитя євангелії, сина воскресіння, спадкоємець вічного життя в Христі Ісусі, Господі нашому, йому ж слава на віки.

5. Як царя чи князя шанувати і в усьому їм коритися, і всякій владі підкорятися, і правдою служити їм у всьому, великому й малому, а також хворим і немічним – будь-якій людині, хто б він не був; і самому все це обміркувати

Бійся царя і служи йому правильно, завжди про нього Бога моли. І брехливо ніколи не говори з ним, але з пошаною правду йому відповідай, як самому Богу, у всьому йому підкоряючись. Якщо земному цареві з правдою служиш і боїшся його, навчишся і небесного царя боятися: цей тимчасовий, а небесний вічний, він суддя нелицемірний, кожному віддасть у справах його. Також і князям підкоряйтесь, віддаючи їм належну почесть, бо послані Богом карати лиходіїв і нагороджувати доброчесних. Князя свого прийми і владу свою, не помисли на них зла. Бо каже апостол Павло: «Вся влада від Бога», – так що хто чинить опір владі, той божій наказ противиться. А цареві й князеві й будь-якому вельможі не думай служити обманом, загубить Господь тих, що промовляють брехню, а пліткарі та наклепники прокляті й людьми. Тим, хто старший за тебе, честь віддай і кланяйся, середніх шануй як братів, немічних і скорботних любовно втіш, а молодших як чад полюби - жодному створенню божою не будь лиходієм. Слави земної ні в чому не бажай, проси у Бога вічного блаженства, будь-яку скорботу і тягар вдячно зазнай: якщо скривдять – не мсти, якщо хулять – молись, не відплачуй злом за зло, за наклеп – наклепом; грішників не засуджуй, згадай свої гріхи, потурбуйся насамперед про них; злих людей відкинь поради, ревнуй тим, що живуть по правді, діяння їх занеси в своє серце, і сам чини так само.

Потрібно знати і те, як почитати дітям духовних своїх отців. Шукати отця духовного доброго, боголюбного і розсудливого, розважливого і твердого у вірі, який подасть приклад, а не потаковщика п'яницю, не сріблолюбця, не гнівливого. Такого слід почитати і слухатися його в усьому, і каятися перед ним зі сльозами, гріхи свої сповідуючи без сорому й без страху, а повчання його виконувати і покарання виконувати за гріхами своїми. Закликати його до себе в дім часто, та й до нього приходити на сповідь по всьому совісті, повчанням його з вдячністю слухати, і підкорятися йому в усьому, і почитати його, і бити чолом йому низько: він учитель наш і наставник. І перебувати перед ним зі страхом та вдячністю, до нього ходити і давати йому підношення від своїх плодів праць по можливості. Радьтеся з ним частіше про життя корисне, щоб утриматися від всяких гріхів. Як чоловікові наставляти та любити дружину свою та дітей та слуг, як дружині слухатися чоловіка; про все радьтеся з ним щодня. Сповідатися ж у гріхах своїх слід перед отцем духовним і відкривати гріхи свої всі, і підкорятися йому в усьому; і не слід ні лаяти їх, ні засуджувати, ні докоряти, а якщо стануть за кого просити, вислухати це, та покарати винного, з вини дивлячись, але перш за все обговоривши.

Завжди приходь до священиків і віддай належні їм почесті, проси у них благословення і духовної настанови і, припадаючи до їхніх ніг, у всьому богоугодному їм підкоряйся. Постався з довірою і любов'ю до священиків і ченців, у всьому підкоряйся і підкоряйся їм, від них одержуючи спасіння душі. У важких справах без сорому питай їхньої поради і про духовне, і про все гріховне. А якщо якесь осягне тебе страждання, душевне чи тілесне, чи хвороба, чи якась недуга, чи пожежа, потоп, крадіжка і розбій, чи опала царська, чи господній гнів, чи клепи, обмови, чи збитки безмірні та інша непереборна скорбота, – при При цьому не впадай у відчай, пригадай колишні свої гріхи, які горе доставили Богові чи людям, і сльози щирі пролий перед милостивим владикою і пречистою Богородицею, і перед усіма святими; до тихого звернувшись до притулку, до цих духовних наставників, сповідуй свої гріхи й скорботу – в розчуленні та зі сльозами, в сокрушенні серця, і лікують тебе у всяких бідах, полегшення душі дарувавши. А якщо що накажуть священики, то все виконай, каючись у гріхах, бо вони є слуги і молитви у небесного царя, дано їм від Господа сміливість просити про корисне і добре для душ і для тіл наших, і про прощення гріхів, і про життя вічне. .

8. Як християнам лікуватись від хвороб і від усіляких страждань – і царям, і князям, і усяким чинам людям. і священикам, і ченцям, і всім християнам

Якщо Бог нашле на когось хворобу чи якесь страждання, лікуватись слід божою милістю та молитвою та сльозами, постом, милосердям та щирим покаянням, з вдячністю та прощенням, з милосердям та нелицемірною любов'ю до всіх. Якщо когось чимось образив, потрібно просити вибачення суто і в майбутньому не ображати. А при цьому отців духовних і всіх священиків і ченців підняти на моління Богові, і співати молебні, і воду святити чесним життєдайним хрестом і зі святих мощей і з чудотворних образів, і освячуватися оливою; по святих чудотворних місцях по обітниці ходячи, молитися з усією чистою совістю, і тим отримати від Бога зцілення різним недугам. І всіх гріхів уникати і надалі нікому не творити зла. Накази ж духовних отців дотримуватись і епітімії правити, і тим очиститися від гріха, душевні та тілесні хвороби зцілити, закликаючи до божого милосердя. Кожен християнин зобов'язаний позбавляти себе всяких недуг, душевних і тілесних, душевних і болісних страждань, жити за заповіддю Господньою, за батьківським переказом і за християнським законом (як на початку книги цієї написано, з першого розділу перші п'ятнадцять розділів і всі інші розділи книги також); прочитати і двадцять дев'ятий розділ: вдуматися в них і все дотримуватися, - тоді людина і Богу догодить, і душу врятує, і гріха вибуде, і отримає здоров'я, душевне і тілесне, і успадковує вічні блага.

Хто ж у своїй зухвалості і страху божого не має і волі божої не творить, закону християнського батьківського переказу не йдеться, про церкву божу і про церковний спів, і про келійне правило, і про молитву, і про славу Бога не думає, їсть і п'є без утримання до об'їдання і до пияцтва в неурочний час, і правил не дотримується гуртожитку: у воскресіння і середи і п'ятниці, у свята і Великим постом і постом Успенським без утримання блудить у неурочний час, порушуючи природу і закон, або ті, що від дружин блудять або роблять содомський гріх і всяку гидоту творять і всякі богооберні справи: блуд, розпуста, лихослів'я і сором'язливість, бісівські пісні, танці і стрибання, гру на бубнах, трубах, сопілках, завозять ведмедів і птахів все, завгодне бісам, усю непристойність і нахабство, а до того ж ще чарівництво і чарівництво, і чаклунство, звіздар, чернокнижжя, читання зречених книг, альманахів, гадальних книг, шестокрила, вірять у громові стріли і сокири, в вовсі і в матку, у каміння та кістки чарівні та в інші всякі підступи бісівські. Якщо ж хтось чарівництвом і зіллям, корінням-травами, до смерті або до божевілля огодує або бісівськими словами, наваженням і наговором наведе когось на будь-яку порок і особливо на перелюб, або якщо хтось клянеться ім'ям божим хибно або обмовляє на друга, - тут же прочитай і двадцять восьмий розділ. При таких ось справах, у таких звичаях-вдачах і народжується в людях гордість, ненависть, злопам'ятство, гнів, ворожість, образи, брехня, злодійство, прокляття, сором'язливість, лихослів'я, чарівництво і волхвування, насмішка, блюзнірство, обжорство, обман світанку і допізна, - і всякі злі справи, і грубий розпуста, і будь-яке розпуста. І добрий людинолюбець Бог, не приймаючи таких злих вдач людей і звичаїв, і всяких неподібних справ, як чадолюбивий батько стражданнями рятує всіх нас і приводить до спасіння, наставляючи, карає за багато наших гріхів, але не зраджує швидкої смерті, не хоче смерті грішника, але чекає на покаяння, щоб могла людина виправитися і жити. Якщо ж вони не виправляться, не покаються в недобрих справах, Бог наводить на нас по наших гріхах коли голод, коли і мор, а то й пожежі, а то й потоп, а то й полон і смерть від руки язичників, і містам руйнування, божим церквам і всякій святині знищення, а всьому майну розкрадання, і наклеп друзів. Іноді і за царським гнівом осягає тебе руйнування, немилосердна страта і ганебна смерть, іноді ж від розбійників - вбивство і грабіж, і від злодіїв - покрадіжка, і від суддів - і винагорода і витрата. То бездощ - а то дощі без кінця, невдалі роки - і зима непридатна, і морози люті, і землі безпліддя, і всілякої живності - худобі відмінок і звірі, і птахам, і рибам, і убогість всяким хлібам; а то раптом втрата батьків і дружини та дітей від важких і швидких і раптових смертей після тяжких і гірких страждань у недугах та зла смерть. Бо багато праведників істинно служать Богу, за Господніми заповідями живуть між нами, грішними, проте на цьому світі однаково з грішними Бог їх стратить, щоб по смерті змогли вони сподобитися найсвітліших вінців від Господа, нам же, грішникам, гірше мука, - адже й праведники зазнають тяжких страждань за беззаконня наше. То невже в усіх цих бідах не виправимося ми, нічому не навчимося і не прийдемо до каяття, не прокинемось, не залякаємося, бачачи подібне покарання від праведного гніву божого за нескінченні наші гріхи? І знову Господь, наставляючи нас і спрямовуючи на спасіння, спокушаючи, немов праведного довготерплячого Йова, насилає на нас страждання і хвороби, і тяжкі недуги, від духів лукавих мука, вогнення тіла, кісткам ломоту, набряк і пухлина на всі члени, запор обом проходам і камінь у нирках, і кілу, і таємних членів гниття, водянку і глухоту, сліпоту і немотіння, болі в шлунку і страшну блювоту, і вниз на обидва проходи і кров і гній, і сухоти, і кашель, і головний біль і зубний біль, і грижу, і подагру, чир'ї і висип, слабкість і тремтіння, жовна і бубони, і паршу, і горб, шию, ноги і руки скрючені і косоокість, і інші всякі тяжкі недуги - все покарання по божому гніву. І ось – всі свої гріхи ми забули, ми не покаялися, ні в чому не бажаємо ні виправлятися, ні налякатися, ніщо не навчить нас!

І хоча ми бачимо в усьому тому божу кару і страждаємо від тяжких хвороб за багато наших гріхів, за те, що забули Бога, який нас створив, не просячи у Бога ні милості, ні прощення, – яке ж зло чинимо ми, звертаючись до нечистих бісів , від яких вже при святому хрещенні зреклися, як і від їхніх справ, і запрошуємо до себе чарівників, чарівників і волхвів, чаклунів і знахарів усяких з їхніми корінцями, від яких чекаємо душевної та тимчасової допомоги, і цим готуємо себе в руки диявола, в адову прірву на віки мучитися. О шалені люди! На жаль вашому нерозумному, не усвідомлюємо ми своїх гріхів, за які Бог нас стратить і мучить, і не каємося в них, не уникаємо пороків і непотрібних справ, не думаємо про вічне, але мріємо про тлінне і тимчасове. Молю - і знову благаю: відкиньте пороки і душетні всі справи, щирим очистимо себе каяттю, і милостивий Господь нехай помилує нас у гріхах, тілу дасть здоров'я, а душам спасіння, і вічних благ не позбавить. І якщо хтось із нас вдячно відмучиться в цьому світі в різних хворобах, у будь-яких стражданнях, щоб очиститись від гріхів своїх царства заради небесного, він не тільки гріхам отримає прощення, але й буде спадкоємцем вічних благ. Бо писано у святому Апостолі: «Багато страждань належить нам увійти в царство небесне». У святому Євангелії сказано: «Вузький і скорботний шлях, що вводить в життя вічне, але широке і просторе, що вводить у згубу». І ще сказав Господь: «Важко досягти царства небесного, і тільки ті, що докладуть зусилля, отримають його».

Згадаймо святих чоловіків, їхні страждання Бога заради, найрізноманітніші недуги і хвороби, і добрий терпець тих, хто не закликав до себе ні чарівників, ні чарівників, ні волхвів, ні травників, ніяких бісівських лікарів, але всю надію покладав на Бога, вдячно витерпляючи очищення за гріхи свої і заради насолоди вічними благами, немов довготерпеливий преподобний Йов або жебрак Лазар, який перед брамою багатого в гною лежав, гноєм і черв'яками завтракаємо, а нині на лоні Авраама спочиває; і ніби Симеон Стовпник, що сам згноїв тіло своє, хробаками пінячись; і багато праведників, які догодили Богові, страждаючи всякими хворобами і різними недугами, вдячно терпіли всі спасіння заради душі свого і заради життя вічного, і за страждання ті увійшли в небесне царство, багато - і багаті і бідні - християнського роду, всяких чинів люди - і княжого, і боярського, і священики, і ченці - в нескінченних хворобах і недугах страждаючи, всякими одержимі бували прикрощами, і навіть образи заради Бога стерпіли, і у Бога просили милості і надіялися на допомогу його.

І тоді милосердний Бог на рабів своїх виливає нескінченні милості і дарує зцілення, і прощає гріхи, і від страждань рятує: тих за допомогою життєдайних хрестів і чудотворних ікон, святих образів христових і богородичних, архангельських і всіх святих, і через святі мощі та елеопомазання єлеосвячення, і через молебні в богослужінні, які бувають на всеношній у божих святих церквах і монастирях, і в чудотворних місцях, і в домі, і в дорозі, і на водах, скрізь закликаючи з вірою Господа Бога, пречисту Богородицю, їхніх угодників дарувати прощення, здоров'я тілу та душі спасіння.

Багато хто так і помер у хворобах і тяжких хворобах, у різних стражданнях, ними очистившись від гріхів, життя вічного спромоглися. Осягнемо сенс цього в точності, станемо наслідувати їхнє життя і їхнє терпіння, по життю змагаючись зі святими отцями, пророками і апостолами, святителями і мучениками, преподобними і юродивими Христа заради, зі святими дружинами, православними царями і князями, священиками і священиками християнами, які богоугодно прожили століття.

До кінця осягнемо, як у житті цьому зазнали вони страждання Христа заради - ті постом і молитвами і довготерпінням, спрагою і голодом, наготою в морози або в сонячний жар, зневажанням і обплюванням, всякими докорами, биттям і мукою від безбожних царів різними муками заради Христа. ; їх стратили, у вогні спалювали, звірі їх пожирали, каменями їх забивали, топили у водах, у печерах, у пустелях і в земних проваллях скінчили життя вони, у кайданах у в'язниці ув'язнені й полонені, всякі понесли труди, зазнавали страждань і різних людей. - «І хто їх обчислить?» – як каже Святе Письмо.

І за такі страждання страшні, за муки свої якусь нагороду вони отримали від Христа в житті цьому та в житті вічному! Насолода вічними благами, яких не бачило око, не чула вухо і на серці людині не дало – ось що Бог приготує тим, хто його любить. Та й як славляться нині вони, як церква божа славить їх! Ми самі тільки цим святим і молимося, на допомогу їх закликаємо з проханням молитися перед Богом за нас, а від їхніх чудотворних образів та шанованих мощей зцілення отримуємо. Сподіємо ж таких святих життю і стражданню вдячно і лагідно, і в нагороду таку ж благодать отримаємо від Бога.

[Про волхвування і про чаклунів]

6-го собору правило 61. І тим, хто піддався волхвування або так званим мудрецям (або іншим таким же, які можуть передбачати), якщо хтось захоче розкрити невідоме за першою, отриманою від святих отців заповіді – нехай слідує правилу канону: на шість років вони позбавлені причастя, як і ті, хто водить ведмедів або іншого якогось звіра на розвагу натовпу і для заробітку, хто передбачає долю при народженні і родовід за зірками, і подібними промовами вводить народ в оману. Ті, що ворожать по хмарах, чарівники, творці амулетів і чарівники, цим зайняті і не відступають від згубних цих язичницьких справ, - виганяти таких всюди з церкви вимагаємо, як і наказує закон священикові. "Що спільного у світла з пітьмою?" - Як сказав апостол, і як поєднується церква божа з ідолами язичницькими? яка співучасть вірному з невірним? Яка згода Христові з дияволом?

Тлумачення. Ті, що наслідують згубне чаклунство, ходять до волхвів і чаклунів або запрошують їх до дому свого, бажаючи дізнатися через них невимовне щось, як і ті, хто годує і тримає ведмедів або якихось псів чи ловчих птахів для полювання чи розваги і для спокуси натовпу, чи вірять у долю і в родословці, тобто в рожаниць, і в чаклунство по зірках і ворожать по хмарах, що біжать, - всіх, що творять таке, наказав собор на шість років відлучати від причастя, нехай чотири роки стоять з оголошеними, а решта два роки – з вірними, і цим сподобаються божественних дарів. Якщо ж не виправляться вони і після відлучення і язичницького обману не залишать, то від церкви скрізь і завжди нехай виганяться. Про волхвів і чаклунів говорили богоносні отці і церковні вчителі, а найбільше Іван Златоуст каже: ті, хто займається чаклунством і чаклунство творить, якщо навіть вони й промовляють ім'я святої Трійці, якщо навіть і творять знамення святого хреста Христового, — все одно подібне уникати і від яких відвертатися.

Про 24 правило Анкірського собору. Ті, хто волхвує, хто слідує звичаям язичників, і ті, хто вводить чаклунів у будинки свої для вчинення чаклунства і для очищення від отруєння, позбавлені причастя, згідно з правилами, на п'ять років у визначеному порядку: три роки всередині перебувати, і поза церквою два року, – лише молитви без просвири та без причастя.

Тлумачення. Якщо хтось довіриться волхвам, чаклунам чи травникам, або іншим їм подібним, і закликає їх до дому свого, щоб випробувати долю, і ті прояснюють йому, чого він захоче, або під час чаклунства, бажаючи пізнати таємниче, ворожить на воді, щоб злом зцілити зле, - нехай три роки стоїть з оголошеними, а два роки - з вірними, однією лише молитвою долучилася з ними, але лише через п'ять років він причаститься святих таємниць.

61 правило Шостого собору, що відбувався у палацовому Труллі. Шість років таким не велить долучатися до таємниць, тобто не причащатися.

Шостого собору у Константинополі, у палацовому Труллі 11-е правило. Не повинно бути жодного спілкування у християн із юдеями. Тому якщо знайдеться хтось, хто їх опрісноки їсть або запрошує лікаря їх для свого зцілення, або хтось миється з ними в лазні, або інакше якось спілкується з ними, якщо з причту він – з церкви його вигнати, якщо мирянин – відлучити .

З Василя Великого правило 72. Той, хто довірився волхвам або їм подібним час, що вбиває, – нехай стане це забороненим.

Тлумачення. Той, хто піде на навчання шкідливої ​​мудрості до волхвів, чаклунів або чарівників, нехай буде покараний як навмисний вбивця; а той, хто вірить волхвам або вводить їх у дім свій для лікування від отруєння чи пророкування майбутнього, на шість років нехай буде покараний, як наказує 61 правило Шостого Вселенського собору, що був у Константинополі, у палацовому Труллі, і 83 правило в тому ж посланні Василя Великого.

9. Як всякого відвідувати у стражданні в монастирях, лікарнях і в'язницях

У монастирі та в лікарні, в затворництві та в'язниці в'язнів відвідувай і милостиню, за силою своєї можливості, подавай, що попросять; вдивись у біду й страждання, на всі їхні потреби, і допомагай, як зможеш, і всіх. хто страждає в злиднях і в нужді, як жебрака не зневажай, запроси до свого дому ввів у дім свій». їх молитвами отримаєш від Бога милості та гріхів відпущення. Поминай і батьків своїх покійних підношенням до церкви божої на панахиду і на служби, і вдома поминки по них влаштовуй, а жебракам роздай милостиню: тоді й тебе не забуде Бог.

10. Як у церкві божій та в монастирі приходити з дарами

У церкві божі завжди приходити з вірою, не в гніві і без заздрощів, без будь-якої ворожнечі, але завжди зі смиренною мудрістю, лагідно і в чистоті тілесній, і з підношенням: зі свічкою і просвірою, з фіміамом і з ладаном, з передоднем і з кутею, і з милостинею, – і за здоров'я, і ​​за упокій, і до свят також по монастирях підеш – також з милостинею та з підношенням. Коли принесеш до вівтаря свій дар, згадай євангельське слово: «Якщо щось має брат твій проти тебе, покинь тоді дар твій перед вівтарем, і йди помирись перед братом своїм», – і тільки тоді принеси свій дар Богові від праведного добра свого. : від неправедного набуття неприйнятне дарування. Сказано було багатим: «Краще не грабувати, ніж милостиню давати від несправедливо здобутого». Отримане неправедно поверни скривдженому тобою – це гідніше милостині. Богові ж приємний дар від праведного прибутку, від добрих діл.

11. Як дім свій прикрасити святими образами та у чистоті утримувати житло

Кожному християнинові потрібно в своєму домі, у всіх кімнатах, по старшинству розвішити на стінах святі і чесні образи, на іконах написані, прикрасивши їх, і поставити світильники, в яких під час молебства перед святими образами запалюються свічки, а після служіння – гасяться, закриваються. завісою від бруду і пилу, суворого для порядку і для безпеки. Постійно слід їх обмітати чистим крильцем і м'якою губкою їх протирати, а цю кімнату завжди утримувати в чистоті. До святих образів торкатися лише з чистою совістю, під час служби, при співі та молитві свічки запалювати та кадити запашним ладаном та фіміамом. А образи святих розставляються за старшинством, спочатку, як сказано, особливо шановані. У молитвах і в чуванні, і в поклонах, і в усякому хваленні Бога треба завжди віддавати їм пошану – зі сльозами і з плачем, і зі скорботним серцем, сповідаючись у своїх гріхах, просити відпущення гріхів.

12. Як чоловікові з жінкою та з домочадцями в домі своєму молитися Богові

Щодня ввечері чоловік із дружиною і з дітьми, і з домочадцями, якщо хтось знає грамоту – відспівати вечірню, вечорницю, у тиші з увагою, чекаючи смиренно з молитвою, з поклонами, співати згідно і виразно, після служби не пити не їсти і не базікати ніколи. Та й усьому своє правило. Лягаючи спати, кожен християнин кладе перед іконою по три земні поклони, але опівночі, вставши потай, зі сльозами добре помолитися Богу, скільки зможеш, про свої гріхи, та й вранці, встаючи – також; і кожен надходить під силу і бажання, а вагітні жінки кланяються поясним поклоном. Кожному християнину слід молитися про свої гріхи і про відпущення гріхів, про здоров'я царя і цариці, і дітей їх, і братів його, і бояр його, і про христолюбне воїнство, про допомогу проти ворогів, про звільнення полонених, і про святителів, священиків і ченців, і про отців духовних, і про хворих, про ув'язнених у в'язниці – і за всіх християн. А дружині треба молитися за свої гріхи – і за чоловіка, і за дітей, і за домочадців, і за родичів, і за духовних отців. А вранці, підводячись, також Богові помолитися, відспівати заутреню та години, і молебень з молитвою, та в тиші, з упокоренням, струнко співати і з увагою слухати, і образам покадити. А якщо нема кому співати, то більше молитися і ввечері, і вранці. Чоловікам же не можна пропускати ні дня церковних співів: ні вечірні, ні заутрені, ні обідні, а дружинам і домочадцям – як вийде, як вирішать: у неділю і у свята, і у святі святкові дні.

13. Як чоловікові та дружині молитися в церкві, бути в чистоті і всякого зла уникати

У церкві ж на службі стояти трепетно ​​та в тиші молитися. Вдома ж завжди співатиме вечірку, півночі і годинник. А хто додасть церковну службу заради свого спасіння, це в його волі, бо тоді й нагорода більша від Бога. А дружинам у церкву божу ходити як вдасться – і за бажанням і радившись із чоловіком. У церкві ж їй ні з ким не розмовляти, мовчки стояти, співи слухати з увагою і читання Святого Письма, нікуди не оглядаючись, не притулятися ні до стіни, ні до стовпа, і з палицею не стояти, не переступати з ноги на ногу; стояти, руки склавши на грудях хрестоподібно, непохитно і твердо, тілесні очі донизу опустивши, а сердечними – до Бога; молитися Богові зі страхом і трепетом, зі зітханнями та сльозами. Не виходити з церкви до кінця служби, приходити ж до її початку. У неділю та у свята Господні, у середу та в п'ятницю, у святий великий піст та у богородичний перебувати у чистоті. А ненажерливість і пияцтва, і порожніх розмов, непристойного сміху остерігатися завжди. Від злодійства і розпусти, від брехні, наклепів, від заздрощів і всього, неправедно придбаного: від лихварства, від годівництва, від хабара і від будь-якої іншої лукавства відректися і ні на кого не гніватися, не згадати зла, а розбою і пограбування та насильства всякого і неправедного суду ніколи не творити. Від ранньої їжі (і пиття) і від пізньої – після вечірньої служби – утримуватися, якщо ж пи;ь і є, то на славу божу і лише у дозволений час; малих дітей і працівників годувати на розсуд господарів.

Хіба не знаєте, що неправедні не увійдуть до царства божого? – як апостол Павло сказав: «Якщо хтось відомий як блудник чи лихоємець, чи ідолослужитель, чи насмішник, чи п'яниця, чи грабіжник – з такими не є»? І ще сказав: «Не втішайте: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні осквернителі, ні рукоблудники, ні мужоложники, ні лихоїмці, ні злодії, ні пияки, ні образники, ні розбійники в царство божі не увійдуть», – тому й потрібно кожному християнину оберігатися від усякого зла.

Слід християнину завжди тримати в руках – чотки, а молитву Ісусову – невпинно на устах; і в церкві і вдома, і на торгу – ходиш, чи стоїш, чи сидиш, і на кожному місці, за словами пророка Давида: «На кожному місці благослови, душа моя, Господа!» Творити ж молитву так: «Господи, Ісусе Христе, сину божий! помилуй мене, грішного», – і так говорити шістсот разів, а сьому сотню – пречистої Богородиці: «Володарко моя, пресвята Богородиця, помилуй мене, грішного!» - І знову повертатися на початок, і так говорити постійно. Якщо хтось цю молитву, користуючись нею, легко говорить як ніздрями дихає, то після першого року увійде до нього син божий – Христос, після другого – увійде до нього Дух святий, а після третього – припаде до нього Отець, і, увійшовши до нього, житиме в ньому свята Трійця, поглине молитва серце і серце поглине молитву, і буде волати ту молитву вдень і вночі, і позбудеться він ворожих сіток за словом Христа Ісуса, Господа нашого – йому ж слава навіки, амінь.

І пречиста Богородиця з усіма небесними силами і з усіма святими захисницею стане від диявольських підступів усіх у цьому житті та в майбутньому – для того, хто з вірою молиться і заповідям Божим слідує.

Як слід хреститися та кланятися

Святителям - і попам і ченцям, - царям і князям, і всім християнам слід кланятися образу Спасову і життєдайному хресту, і пречистій Богородиці, і святим небесним силам і всім святим, і священним судинам, і святим шанованим мощам таким чином: правої руки поєднати персти – перший крайній та нижніх два кінцями зімкнути, – цим знаменується свята Трійця; середній перст випрямити, трохи нахиливши, а сусідній вище, випрямивши – вони знаменують дві іпостасі: божеське та людське. І перехрестити себе попереду так: спочатку руку покласти на чоло, потім на груди, потім на праве плече і, нарешті, на ліве – так за змістом представлений і Христос. Потім головою вклонитися до пояса, великий уклін – головою до землі. Молитви і благання – на устах, а на серці – розчулення, і в усіх твоїх членах – скруха про гріхи, сльози течуть з очей і від душі – зітхання. Устами – Бога славити і оспівувати, розумом і серцем і диханням молити про благо, рукою хреститися, а тілом схилятися до землі чи пояс – і завжди чинити тільки так. Архієреям і священикам рукою так само перехрестити християнина, який просить у них благословення.

Про хрест Христове як знак, про поклоніння йому в «Патерику» достовірно пишуть; все прочитавши там, осягнеш силу хреста Христового.

З Феодориту. Рукою благословляти і хреститися так: три пальці тримати разом нарівні за образом Трійці – Бог Отець, Бог Син, Бог Святий Дух; не три бога, але єдиний Бог у Трійці, іменами відрізняється, а божество єдине: Батько не народжений. Син же народжений, а не створений, а Святий Дух ні народжений, ні створений – сходить, – троє в одному божестві. Єдина сила – одна божеству і честь, один уклін від усього творіння, від ангелів та людей. Ось яка трьом тим пальцям основа. Два ж пальці треба тримати похило, не згинаючи, вони знаменують дві природи Христа, божественну і людську: Бог за божеством, а людина – з людства, а обидві – досконалість. Верхній перст знаменує божество, а нижній - людство, оскільки, зійшовши від вишніх, спас нижніх. Він же пояснює і зведення разом пальців: бо, схиливши небеса, зійшов заради спасіння нашого. Так от слід і хреститися і благословляти, так встановлено святими отцями.

З Афанасія та Петра Дамаскіна, про те саме. Оскільки накресленням чесного і життєдайного хреста виганяються біси і різні недуги без будь-якої плати і без праці – хто може надто прославити його? Святі отці залишили нам цей знак для суперечок з невірними єретиками: два пальці (але на одній руці) виявляють Христа, Бога нашого в двох єствах, але в одній суті пізнаваного. Десниця ж знаменує невимовну силу його і праворуч Отця сидіння, і зішестя згори, з небес до нас його виявляє, а також вказує нам, що слід з правого боку на ліву відганяти ворогів, бо непереможною силою своєю підкорив Господь диявола, а шуйця по суті і невидима та неміцна.

14. Як до дому свого запрошувати священиків та ченців для молитви

А в інші свята, за своїм заповітом, або заради немочі, або якщо оливою кого освячувати, закликайте священиків у свій дім, часто, як зможете, і виконуйте службу з всякого приводу; тоді й моляться за царя і великого князя (ім'ярок), усієї Русі самодержця і за його царицю велику княгиню (ім'ярок), і за їх шляхетних чад, і за братів його і за бояр, і за все христолюбне військо, і про перемогу над ворогами. , і про звільнення полонених, про святителів і про всіх священиків та ченців – про всяке прохання, і за всіх християн, і за господарів дому – чоловіка та дружину, і за чад і домочадців, і про все, що їм потрібно, якщо в цьому потребують.

А воду святять життєдайним хрестом і з чудотворних образів або з шанованих святих мощей, а за хворого освячують олію на здоров'я та зцілення. Якщо ж масло освячувати над хворим доводиться в будинку, нехай закличуть сім попів або більше, а дияконів скільки вдасться. Освячують же олію і роблять усе за статутом, і кадять по всіх кімнатах диякон чи піп, і святою водою кроплять, а чесним хрестом осяює старший із них, і всі разом у цьому домі славлять Бога. А після служби накривають столи, п'ють та їдять попи та ченці, і всі, хто приходить, бідних тут же всіляко обласкають та обдарують, і повернуться ті до себе додому, славлячи Бога. Так само слід пам'ятати і батьків, що померли; у святих церквах божих, у монастирях панахиди соборні співатимуть і літургію служити, і за трапезою братію годувати за упокій і за здоров'я, і ​​в дім до себе запрошувати та годувати, втішити та милостиню подавати.

Воду ж потрібно святити шостого січня та першого серпня – завжди одним життєдайним хрестом. Тричі його занурюють у чаші єпископ чи священик, промовляючи тропар «Врятуй, Господи, люди своя» тричі, а на Богоявлення – тропар: «Коли в Єрдані хрестився Ти, Господи» – теж тричі, а на блюді лежать святі хрести та ікони та чудотворні шановані мощі. І виймаючи з чаші хрест, тримає його священик над блюдом, а з хреста стікає вода на цю святиню. По зануренні ж хреста і по освяченні води змащує він губкою, омакуючи в освячену воду шановані хрести і святі ікони і чудотворні мощі, скільки їх не є у святому храмі чи в домі, промовляючи тропарі кожному святому, святу ікону його помазуючи. А потім слід віджимати губку в уже освячену воду і знову нею інші святині змащувати також. І тією ж святою водою хрестоподібно окропити вівтар і весь святий храм, і в домі також по кімнатах кропити всім, і всіх людей. А ті, що заслужили вірою, умащуються цією водою і п'ють її на зцілення та очищення душам і тілам, і на залишення гріхів і на життя вічне.

15. Як з домочадцями пригощати тих, хто вдячно приходить у твій дім.

Перед початком трапези насамперед священики славлять Отця і Сина і святого Духа, потім діву Богородицю і виймають освячений хліб, а по закінченні трапези освячений хліб виставляють, і, помолячись, як треба їсти і освячену чашу Пречистої Богородиці п'ють. Потім нехай скажуть про здоров'я та заупокій. І якщо їдять у благоговійному мовчанні або за духовною бесідою, тоді на них невидимо ангели чекають і записують справи добрі, а їжа і пиття тоді в солодощі. Якщо ж стануть їжу та пиття хулити, точно на покидьки відразу перетворюється те, що їдять. А якщо при цьому грубі й безсоромні промови звучать, непристойне сором'язливість, сміх, забави різні чи гра на гуслях і всяка музика, танці і ляскання в долоні, і стрибки, всякі ігри та пісні бісівські, – тоді, наче дим відганяє бджіл, відійдуть і ангели божі від цієї трапези та непристойної бесіди. А біси зрадіють і налетять, свій час улучив, тоді і діється все, що їм хочеться: бешкетують за грою в кості і в шахи, всякими бісівськими іграми тішаться, дар божий - їжу і питво, і плоди земні - на посміховисько кинуть, проллють, один одного б'ють, обливають, поглумляючись усіляко над Божим даром, а біси записують ці справи їхні, несуть до сатани, і разом радіють вони смерті християн. Але всі такі діяння з'являться в день Страшного суду: о, горе – таким, що творить! Коли юдеї сіли в пустелі їсти й пити і, об'ївшись і впившись, почали веселитися й блуд творити, тоді земля поглинула їх – двадцять тисяч і три тисячі. О, злякайтеся тим, люди, і чиніть волю божу так, як у законі писано; від такого злого безчинства збережи, Господь, всякого християнина, їсти і пити вам на славу Божу, не об'їдатися, не впиватись, порожніх промов не вести.

Коли перед кимось ставиш ти їжу і питво і всякі наїдки, або перед тобою поставлять їх, хулити не слід, кажучи: «це гнилий» або «кислий» або «пресний», або «солоний», або «гіркий», або «протухло», або «сире», або «переварене», або ще якесь осуд висловлювати, але личить дар божий – будь-яку їжу та питво – похвалити і з вдячністю їсти, тоді і Бог надає їжі пахощі і перетворить її на солодощі . А якщо якась їжа і питво нікуди не годяться, покарай домочадців, того, хто готував, щоб наперед подібного не було.

З Євангелія. Коли покличуть тебе на бенкет. не сідай на почесному місці, раптом із числа запрошених буде хтось тебе шановніший, і підійде до тебе господар і скаже: «Поступися йому місця!» - І тоді доведеться тобі з соромом перейти на останнє місце. Але, якщо тебе запросять, сядь увійшовши на останнє місце, і коли прийде той, хто тебе запросить, і скаже тобі: «Друже, сідай вище!» - Тоді вшанують тебе інші гості. Так і всякий, хто підноситься – упокориться, а смиренний піднесеться.

А до цього додай ще: коли запросять тебе на бенкет, не впивайся до страшного сп'яніння і не сиди допізна, тому що багато пити і в довгому сидінні народжується лайка і зварювання і бійка, а то й кровопролиття. І ти, якщо тут знаходишся, хоч не лаєшся і не задираєшся, в тій боротьбі і бійці не будеш останній, але перший: довго ж сидиш, чекаєш цієї лайки. І господар із цим – до тебе закид: спати до себе не йдеш, а його домочадцям немає і спокою та часу для інших гостей. Якщо вп'єшся доп'яна, а спати до себе не йдеш – не їдеш, тут і заснеш, де пив, залишишся без нагляду, адже гостей багато, не ти один. І в цьому твоєму перепої і недбалості забрудниш на собі одяг, а ковпак чи шапку втратиш. Якщо ж були гроші в мошні або в гаманці, їх витягнуть, а ножі заберуть - і ось уже господареві, у якого пив, і в тому по тобі кручина, а тобі тим більше: і сам витратився, і від людей ганьба, скажуть: там де пив, тут і заснув, кому за ним доглянути, коли всі п'яні? Бачиш сам, яка і ганьба і докор та шкода тобі від надмірного пияцтва.

Якщо підеш чи поїдеш, а випив усе-таки порядно, то по дорозі заснеш, не дістанешся до дому, і тоді, як і раніше, постраждаєш: знімуть з тебе і весь одяг, всі відберуть, що при собі маєш, не залишать навіть сорочки. Отже, якщо не протверезишся і до кінця вп'єшся, я скажу так: тіло позбавиш душі. Сп'яну багато хто від вина помирає і замерзає в дорозі. Не говорю: не слід пити, такого не треба; але говорю: Не впивайтеся доп'яна п'яними. Я дару божого не ганьблю, але ганьблю тих, хто п'є без утримаю. Як пише апостол Павло до Тимофія: «Пий мало вина – лише шлунка заради і частих недуг», а нам писав: «Пийте мало вина веселощів заради, а не для пияцтва: п'яниці царства божого не успадковують». Багато людей позбавляються пияцтва і земного багатства. Якщо хтось безмірно дотримується пиття, вихвалять його безрозсудні, але потім вони ж його й засудять за те, що безглуздо розтратив добро своє. Як сказав апостол: «Не впивайтеся вином, немає в ньому спасіння, але впивайтеся хвалою Бога», а я скажу так: упивайтеся молитвою, і постом, і милостинею, і відвідуванням церкви з чистою совістю. Їх схвалює Бог, такі приймуть від нього нагороду у царстві Його. Вином же впиватись – то смерть душі й тілу, а багатству своєму руйнування. Разом із земним маєтком п'яниці позбавляються і небесного, бо п'ють не заради Бога, а для пияцтва. І тільки біси радіють, до яких п'яниці шлях належить, якщо не встигне покаятися. То бачиш, о людина, яка ганьба і який закид за це від Бога і від святих його? Апостол зараховує п'яницю, як усякого грішника, до неугодних Бога, за долею рівних бісів, якщо щирим покаянням не очистить він душу свою. Так нехай же будуть усі християни, які з Богом живуть у православній вірі, разом із Господом нашим Ісусом Христом і зі святими його, що славлять святу Трійцю – Отця і Сина та святого Духа, амінь.

Але повернемось до попереднього, про що в нас йдеться. А господар дому (або слуги його) повинен подавати всім їсти і пити або за стіл, або послати в інший дім, розділивши гідно і за чином, і за звичаєм. Від великого столу посилають страви, від інших немає; за любов і вірну роботу - нехай як годиться всіх виділять, і про те прощення просять.

А від столу чи від трапези їжу та пиття таємно виносити чи висилати, без дозволу та без благословення – святотатство та самовільство, таких людей завжди засуджують.

Коли поставлять перед тобою різні наїдки та пиття, але якщо хтось знатніший за тебе із запрошених буде, не починай їсти раніше за нього; якщо ж почесний гість ти, то піднесену їжу починай є першою. В інших боголюбців рясно буває їжі та пиття, і все, що залишиться недоторканим, прибирає, потім ще знадобиться – послати чи дати. Якщо ж хто, байдужий і невигадливий, не вчений і невіглас, без міркувань всі страви поспіль починає, а наситичись і не бажаючи їсти, не дбаючи про збереження страв, такого облають і висміють, він знечещений перед Богом і людьми.

Якщо трапиться привітати приїжджих людей, чи торгових, чи іноземців, інших гостей, чи званих. Чи Богом даних: багатих чи бідних, священиків чи ченців, - то господареві і господині слід бути привітними і належну честь віддавати за чином і гідністю кожної людини. З любов'ю і вдячністю, лагідним словом кожного з них вшанувати, з кожним поговорити і добрим словом привітати, та їсти і пити або на стіл виставити, або подати з рук своїх з добрим привітом, а іншим і послати чогось, але кожного чимось. то виділити і всякого потішити. Якщо якісь із них чекають у сінях чи сидять на подвір'ї – і тих нагодувати-напоїти і, за столом сидячи, не забути висилати їм їжу та питво. Якщо є у господаря син чи вірний слуга, хай би і він наглядав усюди і всіх би вшанував і добрим словом привітав, і нікого б не лаяв, не зганьбив, не зганьбив, не висміяв, не засудив, щоб ні господареві, ні господині, ні дітям їх, ні слугам не завдав засудження.

А якщо гості чи гості між собою посваряться – їх вгамовувати обережно, а хто вже не в собі – дбайливо перепровадити його до двору його та від усякої бійки дорогою вберегти; вдячно і вдячно, нагодувавши-напоївши, з честю і відправити – це і Богові в дар, і добрим людям – на честь. Постався і до жебраків милостиво і душевно – з того тобі буде від Бога нагорода, а від людей – добра слава.

Коли пригощаєш або згадуєш батьків у монастирі, чини так само: годувати і напувати і милостиню роздавати за силою можливості, за здоров'я та за упокій. Якщо ж хтось спочатку нагодує, напоїть і обдарує, але потім знечестить і вилаяє, засудить і висміє, або заочно ославить, або місцем обійде, або, не нагодувавши та обгавкавши, ще й ударить, а потім і вижене з двору, чи слуги його знечестять когось, - тоді такий стіл чи бенкет на втіху бісам, а Богові в гнів, і серед людей і ганьба і лють, і ворожнеча, а скривдженим - сором і образа. Безрозсудним таким господареві і господині та їхнім слугам є гріх від Бога, від людей неприязнь і докор, а від бідних людей ще й прокляття, і осуд. Якщо кого не нагодуєш, спокійно поясни, не гавкавши і не побивши, і не знечестивши, чемно відпусти, відмовивши. А піде з двору хтось, скаржачись на хазяйську неуважність, так поштивий слуга ввічливо гостюшці проговорить: «Не прогнивайся, батюшка, багато гостей у господарів наших, не встигли тебе частувати», – тоді вони першими б'ють тобі чолом, щоб ти на них не сердився . А по закінченні бенкету слуга повинен розповісти господареві про гостя, який пішов, а якщо гість потрібний, то одразу й сказати пану, а вже той, як захоче.

У государині ж у дружини і добрі і всякі гості, які в неї не трапляються, з ними їй так само чинити, як у цьому розділі написано. І дітям її та слугам також.

А про бачення святого Ніфонта, що сидять за трапезою, в Пролозі викладено, а в Пандектах Антіоха про їжу глава третя.

16. Як чоловікові з дружиною радитися про те, що ключникові покарати про столове побут, про кухню і про пекарню

Щодня і кожного вечора, виправивши духовні обов'язки, і вранці, по дзвону вставши і після молитви, чоловікові з дружиною радитися про домашнє господарство, а на кому який обов'язок і кому яку справу вести, всім тим покарати, коли і що з їжі та пиття приготувати для гостей та для себе. А то й ключник за господарським словом накаже, що купити на витрату, і коли, придбавши призначене, його принесуть, все відміряти і ретельно оглянути. А тому, хто на домашню витрату закуповує всякий запас, на їжу, на рибу та м'ясо і на приправу всяку, гроші давати на тиждень чи на місяць, а коли витратить гроші та дасть у них звіт пану, знову візьме. Так і видно: і харчі, і витрати, і його служба. Кухареві ж відіслати те, що слід зварити, і хлібопекарю, і для інших заготовок так само товар надіслати. І завжди б ключник пам'ятав те, що треба сказати господареві. А в кухню пекти і варити їсти м'ясні та рибні віддавати за рахунком, як пан накаже, на стільки страв нехай випечуть і зварять, і готове все у кухаря взяти по рахунку ж. На стіл же всякі страви ставити за хазяйським наказом, по гостям дивлячись, а хлібний припас і всякої їжі також за рахунком дати і взяти по рахунку ж, а якщо що з юшків та приготування всякої від столу залишиться недоторканим і недоїденим, недоторкані страви перебрати, а розпочаті - окремо, і м'ясні і рибні, і скласти все в чистий міцний посуд і накрити, і обкласти льодом. Початі ж страви та різні залишки віддавати на під'їдання, куди що згодиться, а незаймане зберігати для господаря та господині та для гостей. Напої до столу подавати за наказом, судячи з гостей або без гостей, а пані тільки брага та квас. А столовий посуд: і тарілки, і братини, і ковші, і оцтниці, перечниці, розсольниці, сільнички, постачани, страви, ложки, скатертини та покривала, – усе було б завжди чисто й готове на стіл чи в поставці. І кімнати були б виметені, і світлиці, та прибрані, а образи на стіні розвішені по чину як годиться, а столи б і лави були вимиті та витерті, і килими по лавках розстелені. А оцет, розсіл огірковий та лимонний та сливовий були б відціджені через сита, огірки ж, лимони та сливи очищені та перебрані, на столі було б чисто та охайно. А риба сушена і всяка в'ялена, і різний холодець, м'ясний і пісний, і ікра, і капуста - очищені і по страв розкладені, вже до їжі приготовані. А напої всі були б чисті, через сита проціджені. А ключники б і кухарі, і пекарі, і куховарки все ще до столу поїли б і випили трохи неміцних напоїв, тоді і куховарять вони спокійно. І в сукні б нарядилися, в яке господар велить, виготовилися б чистенько, і в будь-якій куховарстві, що кому доручено господарем, поводилися б чисто і акуратно. А всякий посуд і всі снасті у ключника і у всіх на кухні були б вимиті й очищені й у повній схоронності, а в господині та її слуг також. Їжу ж і напої на стіл нести, оглянувши, щоб і посуд, в якому несеш, був чистий і дно підтертий, а їжа та напої також чисті, без сміття і без цвілі і без пригарини; поставити, оглянувши, а поставивши їжу чи напої, тут уже не кашляти, не плювати, не сморкатися, але відійшовши вбік, вичистити ніс і прокашлятися, або сплюнути, відвертаючись та розтерти ногою; так будь-якій людині пристойно.

17. Наказ ключникові на випадок бенкету

Якщо ж бенкет має великий, то всюди спостерігати самому - на кухні, в обробній і в пекарні. А страви на столи подавати - поставити вмілу людину, та у постачальника, у напоїв і посуду теж досвідчений потрібен, щоб все було в порядку. А напої до столу подавати за господарським настановою, кому що ведеться, на бік без дозволу нікому не давати. І за столом, і як скінчиться бенкет, оглянути і перерахувати, і прибрати начиння срібне і олов'яне і мідне, кухлі і ковші, і братини, і братини з кришкою, і страви - куди і за чим когось пошлють і хто понесе, на тому з того й вимагати; та щоб набік чогось не вкрали, за всім стежити суворо. Тоді і на подвір'ї потрібна надійна людина, щоб за всім спостерігав і стеріг домашні всякі речі: не покрали б чого, та й гостя п'яного охороняти, щоб нічого не розгубив і не розбився, і не лаявся ні з ким. А слуги гостей, які на дворі при конях у саней і у сідел, за тими теж слід доглядати, щоб між собою не лаялися, один одного не обікрали, гостей не благали б, та й домашнього не крали б чого і не псували, – за всім доглянути, від усього вгамовувати; а хто не слухається – доповісти господареві. І людині, що на дворі поставлено, на той час нічого не пити, нікуди не відходити, і тут на подвір'ї, і в підклітках, і в пекарні, і на кухні, і на стайні за всім спостерігати суворо.

Коли ж стіл відійде і закінчиться бенкет, весь срібний і олов'яний посуд зібрати, переглянути, порахувати, перемити і скласти все на місце, і кухонний посуд також. І страви все перебрати, м'ясні та рибні, і холодець і юшка, і прибрати, як сказано раніше. У день бенкету - надвечір чи назавтра раніше - самому господареві оглянути, чи все гаразд і перерахувати, і розпитати у ключника точно, скільки чого було з'їдено, випито, і кому що віддано, і кому що послано, так що вся витрата в всякому ділі був би відомий, і посуд весь був на рахунку, і міг би ключник пану доповісти все в точності, що куди розійшлося і кому що дано, і скільки в чому зійшлося. І якщо. Бог дасть, все гаразд і не витрачено, і нічого не зіпсовано, то пану слід ключника нагородити, і решту служок також: і кухарів, і пекарів, які вміло і бережливо готували, а не пили, і всіх тоді похвалити, і нагодувати, і напоїти; тоді вони намагатимуться й надалі добре працювати.

18. Наказ пана ключнику, як готувати страви пісні та м'ясні та годувати сім'ю в м'ясоїд та в піст

Та й то карав би ключнику пан, яку їжу в м'ясоїд відпускати на кухню для господаря на домашню витрату, і для гостей, а яку - у пісні дні. Про напої також потрібен ключникові хазяйський наказ, які напої підносити пану та його дружині, які – сім'ї та гостям – і все те готувати і робити та видавати за хазяйським розпорядженням. І в кожній справі ключнику пана щоранку питати про страви та напої та про всі доручення; як пан накаже, так і робити. Пану ж про всякі домашні справи радитися з дружиною і ключникові доручати, як челядь годувати в який день: у скоромні дні хліб решітний, щи щодня та каша з шинкою рідка, а іноді, змінюючи її, і крута з салом, і м'ясо, якщо буде, дадуть до обіду: а на вечерю щи та молоко чи каша: а в пісні дні щи та житня каша, іноді з варенням, коли і горох, а коли і сущик, коли печена ріпа. Та в вечерю капустяні борщ, толокно, а то й розсольник, бадилля. Щонеділі та свят до обіду якісь пироги чи густі каші, чи овочі, чи оселедська каша, млинці та кисіль, і що Бог пошле. Та на вечерю все, як сказано раніше. А жінкам челяді і дівкам, і дітлахам теж, та й робітникам та ж сама їжа, але з додаванням залишків зі столів панського і гостьового. Кращих же людей, які торгують чи служать у наказі, тих пан за свій стіл садить. Ті ж, хто подає гостям за стіл, на додаток після столу доїдають страви зі столових залишків. А пані майстриням та швачкам також – сама за столом їх годує та подає їм від своєї їжі. Пити ж челяді пиво з віджимок, а в неділю та у святі браги дадуть, і прикажчикам теж брага завжди; іншими напоями пан завітає сам або накаже ключнику, а для задоволення та пивця велить дати.

Наказ пана чи пані ключнику та кухареві, як варити для сім'ї, челяді чи для жебраків скоромну та пісну їжу. Капусту або бадилля або крихітно дрібно нарізати і вимити добре, і розварити, і сильніше розпарити; У скоромні дні покласти м'яса, шинки або сальця шинкового, сметанки подати або всипати крупи і розварити. У піст же соком залити або інший який приварки додати і додавши знову добре упарити, так само крупи підсипавши і з сіллю в кислих щах заварити. А кашку різну уварити також, і добре упарити з маслом або з салом, або з оселедцем, або з соком. А якщо є м'ясо в'ялене, полтьове, і солонина чи в'ялена риба та копчена та солона – вимити їх, вискрести, вичистити та уварити гарненько. І всяку їжу для робітничих сімей готувати, і хліби для них місити та заквасити та скачати добре та випекти; та пиріжки для них також. Всю їжу для них готувати гарненько і чисто, як для себе: від будь-якої страви такого пані чи ключник завжди відкушує сам, і якщо зварено погано чи випечено, сварить за те кухаря чи пекаря, чи жінок, які готували. Якщо ж ключник за тим не стежить, то лають і його, якщо ж і пані про те не дбає, то лає її чоловік; служок і жебраків годувати, як себе, бо Богові на честь, а собі на спасіння.

Пану ж і пані треба завжди стежити і питати слуг і немічних, і убогих про їхню потребу, про їжу, про питво, про одяг, про все необхідне, про всяку їхню бідність і недоліки, про образу, про хворобу, про всі ті потреби, в яких можна допомогти заради Бога, наскільки вдасться, і піклуватися, наскільки Бог посприяє і від щирого серця, як про дітей своїх, як про близьких. Якщо ж хто не дбає про те і таким не співчуває, відповість він перед Богом і нагороди від нього не отримає, хто ж усе це з любов'ю, від щирого серця і береже і зберігає, велику милість від Бога отримає, гріхам відпущення, і вічне життя успадковує.

19. Як виховати своїх дітей у повчаннях різних і в страху божому

Нехай пошле Бог кому дітей, синів та дочок, то дбатиме батькові та матері про дітей своїх; забезпечити їх і виховати в добрій науці: вчити страху божому і ввічливості, і всякому порядку. А згодом, по дітях дивлячись і за віком, навчати їх рукоділля, батько – синів, а мати – дочок, хто чого вартий, які кому Бог здібності дасть. Любити і зберігати їх, але й страхом рятувати, караючи і повчаючи, а то, розібравшись, і побити. Карай дітей у юності – упокоїть тебе в старості твоїй. І зберігати, і дотримуватись чистоти тілесної і від усякого гріха батькам чад своїх як зіницю ока і як свою душу. Якщо ж діти грішать за батьківським чи материнським недбалістю, про такі гріхи і відповідь їм тримати в день Страшного суду. Так що якщо діти, позбавлені настанов батька і матері, в чому згрішать чи зло створять, то і батькові і матері з дітьми їх від Бога гріх, а від людей докор і глум, дому збиток, а собі самим скорбота, від суддів же ганьба і пеня. Якщо ж у богобоязливих батьків, розважливих і розумних, діти виховані в страху божому в доброму настанові, і навчені всякому знанню і порядку, і ремеслу, і рукоділля, – такі діти разом з батьками своїми Богом будуть помиловані, священиками благословенні та добрими людьми похвалені, а виростуть – добрі люди з радістю та вдячністю одружують синів своїх на їхніх дочках або, з Божої милості та підбираючи за віком, своїх дочок за синів їх видадуть заміж. Якщо ж з таких яке дитя і візьме Бог після покаяння і з причастям, тим самим батьки приносять Богу непорочну жертву, і як вселяться такі діти в вічні чертоги, то мають сміливість у Бога просити милості і прощення гріхів також і для своїх батьків.

20. Як виховати дочок і з посагом видати

Якщо дочка в кого народиться, розсудливий батько, який торгівлею харчується - чи в місті торгує, чи за морем, - або в селі оре, такий від будь-якого прибутку відкладає на дочку (і в селі також): або животину вирощують їй з приплодом, або з частки її, що там Бог пошле, купить полотна і полотна, і шматки тканини, і убруси, і сорочка – і всі ці роки їй у особливу скриню кладуть або в короб і сукню, і убори, і моніста, і начиння церковне, і посуд олов'яну і мідну і дерев'яну, додаючи завжди потроху, щороку, як сказано, а не все раптом, собі на збиток. І все, дасть Бог, буде повно. Так дочка росте, страху божому і знанням вчиться, а придане їй все прибуває. Тільки заміж зговорять - батько і мати можуть вже не засмучуватися: дав Бог, всього в них досхочу, у веселості і в радості бенкет у них буде. Якщо ж батько і мати незапасливі, для дочки своєї, за сказаним тут, нічого не приготували, і частки їй ніякої не виділили, лише стануть заміж її віддавати - відразу ж кинуться і купувати все, так що швидке весілля у всіх на очах. І батько і мати впадуть у смуток від весілля такий, адже купити все одразу – дорого. Якщо ж з божої волі дочка переставиться, то поминають її посагом, до душі її сорокуст, і милостиню роздають. А якщо є й інші дочки, так само піклуватися і про них.

21. Як дітей вчити та страхом рятувати

Карай сина свого в юності його, і спочине тебе в твоїй старості, і надасть краси душі твоїй. І не шкодуй, немовля б'є: якщо жезлом покараєш його, не помре, але здоровішим буде, бо ти, караючи його тіло, душу його рятуєш від смерті. Якщо дочка в тебе, і на неї спрямуй свою строгість, тим збережеш її від тілесних бід: не посоромиш обличчя свого, якщо в послуху дочки ходять, і не твоя вина, якщо по дурості порушить вона своє дівоцтво, і стане відомо знайомим твоїм у глум. і тоді посоромлять тебе перед людьми. Бо якщо видати дочку свою беззаконною – наче велику справу зробиш, у будь-якому суспільстві пишатимешся, ніколи не страждаючи через неї. Люблячи ж сина свого, частуй йому рани - і потім не нахвалишся їм. Наказуй сина свого з юності і потішся за нього в зрілості його, і серед недоброзичливців зможеш їм похвалитися, і позаздрять тобі вороги твої. Виховуй дітей у заборонах і знайдеш у них спокій та благословення. Даремно не смійся, граючи з ним: у малому послабиш – у великому